Історія для дівчат. І не тільки...Часто у відрядженнях доводиться зустрічатися з різними людьми. У кожного з них – своя доля. Незнайомі люди особливо легко звіряють свої думки й переживання у поїздках, адже практично ніколи більше один з одним не зустрічаються.
В купе столичного потягу якось зі мною їхали мама з маленькою донечкою та ще одна молода, приваблива жінка. Всю увагу дорослих прикувала до себе чотирирічна Христинка. По-дитячому безпосередня та допитлива, вона мимоволі викликала щиру усмішку та гарний настрій. Їхали вони з мамою не далеко, тож на одній із станцій попрощалися з нами.
Коли за щасливою сімейкою зачинилися двері, я із здивуванням помітила сльози на очах ще однієї своєї супутниці. Помітивши мій погляд, жінка знітилася, а через кілька хвилин, справившись з емоціями, почала свою розповідь.
Марина – донька впливових батьків, які їй змалку ні в чому не відмовляли. Дівчина зростала самовпевненою, активною, життєрадісною. Іноді у старших класах батькам доводилося вислуховувати нарікання педагогів щодо дисципліни дівчини у школі. Але в цілому вона була доброю, тямущою і до десятого класу – майже відмінницею. А тоді у її юному житті з’явився на шість років старший Андрій. Симпатичний студент з небагатої сім’ї щиро й віддано прикипів душею до юної красуні. Та й Марина з ним почувалася легко й невимушено, до того ж, їй лестила увага старшого хлопця.
Батьки Марини були проти зустрічей доньки-школярки з дорослим хлопцем. Скромні матеріальні статки родини залицяльника теж зіграли свою роль у негативному ставленні до дружби молодих людей.
Однак безтурботна Марина не дуже прислухалася до думки батьків, її вабили принади дорослого життя. Коли зрозуміла, що вагітна, дуже злякалася. Хоча Андрій відразу запропонував їй одружитися. Але категорично проти шлюбу виступили Маринині батьки.
– Я не дозволю, щоб моя неповнолітня донька народила дитину і вийшла заміж в 16 років, не дозволю, щоб з нас сміялися, – сердився глава сім’ї.
«Тато був непохитним. Його рішення не обговорювались. Він навіть думки не допускав, щоб хтось довідався про такий сором. Тож аборт робили подалі від рідного міста, в престижній клініці», – розповіла жінка.
Однак навіть батькові зв’язки та гроші не допомогли дівчині. Після аборту почалися ускладнення, Марина довго пролежала в лікарні, її саму ледве врятували. А тоді прозвучав страшний вирок: у неї ніколи не буде дітей.
З тих пір минуло сімнадцять років. Після закінчення університету Марина залишилася жити в столиці. Батько допоміг розпочати власну справу, тож сьогодні Марина Олексіївна – успішна, заможна молода жінка. У неї чимало кавалерів із серйозними пропозиціями, але сім’ї створювати не поспішає.
В думках одразу виринуло логічне запитання, яке й поставила Марині:
– А чому не вийдете заміж та не усиновите дитину, щоб дати материнську любов одній із одиноких у цьому світі крихіток?
– Не можу! – великі сірі очі знову заблищали. – Я сама знищила своє материнство, свою родину, своє щастя, – наче й не зі мною вже говорила жінка, а вголос висловлювала найпотаємніші думки. – Не хочу зламати долю людині, яка пов’яже зі мною своє життя. Заміж я не вийду ніколи.
За вікном вагона назустріч потягу бігли засніжені дерева, на зупинках сідали та виходили пасажири, з перонів долинали жваві розмови, а ми вдивлялися в неозорі краєвиди і мовчали...
Ніби й не нова життєва драма, але такі випадки завжди приголомшують і викликають бажання попередити подібне у тих, чия безтурботна юність тільки починає розцвітати. Тому під час однієї з наших розмов Марина попросила розповісти свою історію читачам газети.
Лана ВЕРБИЦЬКА.
Залишити коментар