Посиденьки з Охрімом СвиктоюШановний пане Охріме!
Я дуже вдячна Вам
За увагу, за підтримку,
За те, що Ви
Виправляєте мої помилки.
Та я пишу, що бачу,
Що тривожить,
Хоч і не зовсім досконало
Це в мене виходить.
Що йде від серця –
Те й пишу.
А за помилки –
Пробачення прошу!
Неля ТРОШИНА.
Пані Нелю! Вдячний Вам за добре слово і активність на посиденьках зі мною. Хай Господь дарує Вам здоров’я і довгі роки життя!
А виправлення помилок – мій професійний обов’язок. Зрештою, не помиляється той, хто нічого не робить.
Пожартуй зі мною, пожартуй,
«Підколи» ласкавеньким слівцем.
Дай нектаром упитись з твого
личка похапцем.
Приласкай мене рукою на плече –
Любов хай чистою рікою потече.
Поцілуй легенько. Ще і ще,
Як цілувала тебе рідна ненька
гаряче.
Дай відчути твої губи запашні,
Щоб не забув я того трунку
і в труні.
І не хочу вже від тебе більше
нічого –
Погляд твій заставить говорити
і німого.
Якщо очки твої скажуть забаганку,
Звершу все до першого ж світанку.
І спалю усе минуле. Все спалю!
Залишу лиш вічне: «Я люблю».
Яків ЛАВРЕНКО.
Ростили Поросятко по новітній
моді:
І душі, і масаж,
І вентилятора поставили у саж –
Кирпате вже й пізнати годі.
Та де там догодить!
Заплющивши очиці,
На всіх сердито рохкотить:
– Не треба зразу лить було
водиці!..
Хіба це душ?.. Хіба оце масаж?..
Чом вентилятор надто
гуркотить?..
Отут – не чухай, там не маж!
А то утне й таке, та необачно,
Що й слухать лячно.
Ніби до нього всі байдужі.
Відкіль така брехня?
Та чуло Поросятко, як Свиня
щодня
Усе на світі ганила з калюжі.
Коли у наші дні
Хтось на минуле ллє слова брудні,
І пирхає, і хвицька,
Все ганить, все шпиня,
Я озираюся:
А чи не близько
Калюжа і Свиня?
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
Доброго дня, пане Охріме! Пропоную на посиденьки декілька анекдотів.
На колгоспних зборах голова правління розповідає, як багато дала радянська влада простим людям:
– Подивіться на Марію Іванівну. Хто вона була раніше? Проста селянка. А тепер закінчила училище, завідує клубом. Або погляньте на Катерину Степанівну. Також була простою селянкою. А зараз завідує бібліотекою… А Степан Митрофанович? До радянської влади був дурнем з дурнів, а тепер – секретар партійної організації.
Під час військових занять студент каже полковнику:
– Пане полковнику, відгадайте загадку.
– Загадуй.
– Навколо дуби, а посередині – ялинка.
Полковник довго думав та й каже:
– Не знаю.
– Новий рік на військовій кафедрі в нашому інституті.
Приїжджає генерал на перегляд полку.
– Здорові були, вояки!
– Здрастуйте, пане генерале!
– Як вам живеться і служиться?
– Добре, пане генерале!
– Їсти маєте доволі?
– Доволі, пане генерале!
– А лишки бувають?
– Бувають!
– А що ви з ними робите?
– Доїдаємо, пане генерале.
Із колекції Ігоря ВИЖОВЦЯ.
Прихвосні – в Раді-зраді,
В парламенті – як на базарі.
За картками спинаються владно,
Торгують мандатами справно.
Ласують масними шматками –
Землею, святою віками.
Гроза вдарить – не за горами,
Промочить штани між ногами…
Портфелі набивають пузаті
З корита-екрана завзято.
Всім на сміх – брудне діло –
Озветься в народі свідомо.
Земна куля крутиться
й крутиться –
Так місячно, так екзотично.
Земна куля світиться й світиться
Так сонячно – космогонічно.
Треться пухнастими спинами
Вельмишановних нардепів рать.
Б’ється лобами спітнілими –
Чуби у холопів тріщать.
Іван ЯРОШИК.
Залишити коментар