Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 10 липня 2025 року № 29 (12985)

Всяка всячина / Вовкулаки, блуд і русалки в житі

31.01.2013 Скоклюк Степан Антонович

index Вовкулаки, блуд і русалки в житі

Від старих бабусь, які живуть у наших селах, можна почути чимало різних оповідей про русалок, мавок, а то й вовкулаків, добрих і злих чортів. До нас ніби промовляє давній, призабутий поліський фольклор.

Предметом особливо приємних спогадів є незабутні  сільські вечорниці. Скільки розповідей про дивовижні пригоди, скільки небилиць тут можна почути! Адже вечорниці з того й починалися, що кожний пригадував щось своє, почуте від бабусь і дідусів.
Частіше згадували про чаклунів, вовкулаків. Чоловік, як колись казали, перекинувся через пеньок три рази головою і зробився вовком. Забрав вівцю й поніс її. Тож називали цього чоловіка вовкулаком. Потім піде назад й перекинеться на людину.
– Ну, то такі чаклуни, які пускали весілля вовкулаками, – розповідає одна бабуся у Старому Мосирі. – То люди ними ставали. Ото як кроплять весілля і осипають, то тоді пускають і вовкулака.
– А скільки той вовкулак буде ходити? – питаємо.
– То вже на скіко задумано, на стико й буде. На рік, а то й більше.
– А можна відробити те вовкулакування? – цікавиться сусідка, що слухала нашу розмову.
– Можна, дитино, а чому б й ні? Приводили всяких чаклунів. То як може, то зробить щось, а як ні, то аж поки строк не дійде, що зазначений, й буде ходити вовкулаком.
– Але ж вовкулаки в лісі живуть, то як знахар може їм помогти? – молода жіночка, що повірила розповіді бабусі, з цікавістю слухає.
– Він їх і там знайде, – переконливо  сказала бабуся. – Вони  на нього самі біжать. Треба тилько перед собою розстелити пояси, якими чоловік запарезаний був, то зразу стануть людьми.
Був один дід, що перекидався вовком, мовила бабуся. Йшов у ліс і робився вовком. Але чоловік підстеріг, де він те ховає, і вкрав знахарство.
–  Чи то зілля яке, чи що воно таке, не знаю. І той чоловік як став вовком, так і остався в лісі навіки. Такий чоловік, значить, ходив і побачив, що пасуться овечки. Колись так казали. А чоловік...  мужик, ну, просто чоловік… пушов, перекинувся вовком, і забрав овечку. Та й поніс її. Так колись говорили. Назвали вовкулаком того чоловіка.
Бабуся замовкла на хвилину. А потім, пригадавши щось, мовила таємничо:
– І знахар міг пустити весілля вовками. Недарма й прокльони були колись: "А щоб тобі вовками весілля побігло".
Сусідка бабусі, що примостилася на лавці, й собі пригадала щось із поліського фольклору:
– Знахарі робили людей вовкулаками. Накине на чоловіка плащє,  і вже він пушов вовком. Вовкулака ничого лихого людям ни робив. Приходив до людей, спирався лапами на вукно й дивевся в хату. На їжу. Бо він голодний завше.
– Буле случаї, що пустять чоловіка вовком знахарі, і ходить він до якогось часу. А як пустить вовком, то мусить в ліс утикати, – сказала бабуся, наче виправдовуючись, що наговорила зайвого, стріпуючи зі спідниці якусь чіпку бадилинку. – Одного чоловіка як пустеле, то кільки літ ходев, десь сім чи висюм. Але розум все времія мав чоловіцький. Ходить по лісі, боїться прийти до хати.
– Розказували і в нас про вовкулаків, – втрутилася в розмову ще одна бабуся. – Одного разу дядько послав хлопця в ліс, а там перекинув його на вовкулака. На якийсь там час. Перекинув на звіря і забув. Ходить вовкулак лісом і не забуває, що його перекинули вовкулаком.
От іде раз дядько коло річки, а по мосту – вовк. Так хутко бижеть і просто на нього. Він тоді і згадав свій гріх, хутейко став одробляти. Але чи того, що дуже спішив, щоб вовк не роздер, чи того, що той так довго ходив вовкулаком, осталась у того чоловіка на плечах вовча шерсть. Так і ходив з нею вже цілий вік.
– Я можу ще розказати про блуд, який не раз чіпляється за людей, – додала ще одна бабуся. Так от слухайте:
– Єк на тибе найде блуд, то те йде назад задом і щитай од сорока до одного. Щитай назад. Поки те перещитаїш, то тоді тобі розвидниця і вбернись назад і підеш туда, де йшов. Так колись казале. Я чула.
Як не повіриш цьому? Адже й зараз є свідки, що не раз розповідали про дивний блуд. Василь Гушинець з Білина, який любить бродити лісом, мені казав, що інколи буває так, що вийти з діброви не зразу можна.
– Тепер я вірю, що блуд може вчепитися за людину. Отой блуд просто веде тебе.
Я можу підтвердити, що не тільки ляк, а й блуд нерідко чіпляється за людину. Кілька разів мені доводилося це спостерігати у Будищенському лісі, як збирав гриби. Коли входив сюди, то робив мітки, щоб легше можна було вибратися у гущавиння високих дерев. Але – марно. Ніде їх, на жаль, не знайшов. Майже дві години я блукав у лісі, доки не натрапив на річечку Воронку, яка тут пробігає між густих очеретів.
А скільки розповідають люди про русалок! Ще коли був маленьким, то від мами не раз чув, що у житі вночі ці дівчата ходять. І я ще довго обходив поле, де цвіло жито, щоб випадково не зустріти русалок.
Степан СКОКЛЮК.

Залишити коментар

Ваш коментар з’явиться після перевірки модератором

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025