Коли турбота "зашкалює"Шановний пане Охріме!
Хочу Вам повідомити новину про подію, яка чекає ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
З чиєїсь "легкої" руки тепер за путівку в санаторій потрібно буде доплачувати "чорнобильцям", як-то кажуть, з власної кишені.
Правда, в управлінні праці і соціального захисту ще не знають величини доплати в залежності від місця розташування санаторію та його спеціалізації.
Отак "реалізують" свої обіцянки-слова можновладці: "Дорогі ліквідатори! Ви врятували людство від страшної біди і ми завжди перед Вами в боргу, хоч постійно турбуємося про Вас!".
Що ж, "турбота" така, що далі нікуди. Зате наші народні обранці, як повідомляє преса, свої пільги собі знову повернули на 2013-й рік. А народ? Хай виживає, як хоче…
Степан ТЮБАЙ,
ліквідатор наслідків
аварії на ЧАЕС.
Шановний пане Охріме!
Одного разу Микола Герес – наш композитор і музикант, розповів мені анекдот про те, як водив син із невісткою, за наказом батька, корову до бугая. Батько попрохав їх, щоб вони зробили цю справу "по-людськи".
Мені довелося деякі міцні народні слова не включати до "репертуару", а викласти їх, так би мовити, в пом'якшувальній формі.
Ось невістці каже й сину
Батько: "Річ така:
Беріть нашу корівчину
І ведіть ви до бика.
Та по-людськи це зробіте,
Бо чекати буду я,
Щоб почути ваші звіти
Про корову й бугая.
Їй кохатись також треба,
Раз у рік – щаслива мить.
На природі, просто неба,
Кров бунтує і горить".
Ген бугай, з кільцем залізним,
Очі хіттю мерехтять,
Він страшний, а разом ніжний,
І подруга тут під
стать.
Почали робить,
як батько
"По-людському"
повелів:
Клали Миньку
на лопатки,
Не заводили у хлів…
Довго з нею, без
спочинку,
Пововтузились до мук.
Бо ніяк покласть
на спинку
Не хватило сили рук…
Бугая теж на коліна
Не вдавалося зламать.
Під гучне його ревіння
Виривалось: "…твою
мать".
Для людей буде наука:
Всупереч природі ти
Не чини тварині муки –
Її треба берегти.
В неї є любов тваринна,
Для людей любов – це зліт.
Вона ніжна і перлинна –
Той кохання самоцвіт…
З повагою до Охріма Свитки
і до читачів газети –
Георгій ІДРІСОВ.
Прийшла негадано біда
До нашого Івана:
Він не вдівець, не
холостяк –
Покинула кохана.
Сказала: "Досить з мене,
все!
Не буду більш терпіти.
Поїду грошей заробить:
По-людськи хочу жити».
Дружина кинула усе,
Лишились вдома дітки.
Сама ж майнула за кордон –
У Рим на заробітки.
Хоча би звісточку якусь
Дала про себе знати.
Сумують діти, чоловік
І плаче бідна мати.
Ніхто не знає, де вона,
Кого там доглядає.
Із ким в Італії живе,
Чи за дітьми скучає?
Така картина у наш час
Давно усім відома…
Дружин від себе – ні на крок,
Нехай сидять удома!
Галина ОЛІФЕРЧУК.
Залишити коментар