Донька Поліського краюІ слово Лесі
Пречисте, ніби ранок,
По воду йде
До голубих криниць.
Тут спогад спить,
Закутаний у просинь,
І ловить вечір
Прядиво зірниць.
Степан СКОКЛЮК.
(«Колодяжне»).
Серед легенд поліських і казок
Гойдалась на веселці Леся.
І шлях чумацький – зоряний сніжок –
Імлисто сяяв з піднебесся.
У сни до неї Мавка і Лукаш
Ішли зеленими стежками.
Нестримні зорі у віраж
Злітали жаркими клубками.
Здавалось їй, що ту янтарну даль
І всю красу лісів дрімучих
Колись таємно виковав коваль
І дзвонами підков озвучив.
Не раз про місто славнеє Ковлє*
Оповідала доньці Пчілка**.
Лариса слухала, як виграє
Журливим наспівом сопілка.
В цнотливе серце весь той персонаж
Пірнав до кожної глибинки.
Радів незримий Божий страж,***
Чоло цілуючи дитини...
Так дивно ці таїнства відбулись:
Єлейно, мов на свято Спаса.
Не знала Леся, що її колись
Дочкою наречуть Тараса.
Дар, притиснувши міцно до грудей,
В житті короткім не згубила.
Вогонь пісень несла, як Прометей,
Серця любов’ю полонила.
Не вмер кремезний Лесин дуб іще.
Його плоди – міцні, мов криця.
Її тут дух змивається дощем,
Безсмертний, в голубу криницю.
Краса в Нечимному: шепоче ліс,
В осінніх кронах Сонце грає,
І мелодіє полум’я беріз,
Мов «Пісню лісову» співає.
Георгій ІДРІСОВ,
поет, письменник, член НСЖУ.
м. Ковель.
Ковлє* – так вдавнину називали місто.
Пчілка** – мати Лесі.
Божий страж*** – Ангел.
Залишити коментар