Іванів сонДоброго дня, любі читачі!
Сьогодні у мене посиденьки не зовсім звичайні – вони проходять у форматі, так би мовити, одного автора. Автор цей Вам відомий – то ковельчанин Віталій Лихобицький, котрий неодноразово виступав на шпальтах газети.
Його новий гумористично-сатиричний твір під назвою "Іванів сон" дещо завеликий за розміром. Однак, зважаючи на актуальність порушеного паном Віталієм питання і дотепне його висвітлення, я прийняв рішення надати слово відомому в Україні гумористу-сатирику у повному обсязі.
Читайте і смійтеся на здоров'я!
Охрім СВИТКА.
Коли дощ іде, негода,
То солодко спиться.
Якою ж буде погода,
Як таке насниться?
До Іванової хати
На периферії
Завітали депутати –
Гості дорогії.
Запросив Іван до столу
На лаву сідати,
А сам пішов у стодолу
Закуску шукати.
Розмістилися праворуч
Ліберал-магнати,
А ліворуч, з ними поруч
Сіли демократи.
"Ударівці"-активісти –
Навпроти ікони.
Поруч – націоналісти
Читають закони.
Задзеньчали телефони:
Раду викликають.
Десь дістали мікрофони.
Регламент складають.
А Іван приніс тарілку,
Підійшов до столу,
Поставив графин горілки,
Вклонився додолу:
– Пийте, хлопці, може, й мало,
Це ще із запасів.
Зачекайте. Замість сала
Принесу вам квасу.
– Ти б, Іване, може, грінки…
Зроби таку ласку.
Засмаж яйця з салом. Шинку,
Принеси, ковбаску.
– З грінками в мене сутужно,
І в коморі голо.
От коли б взялися дружно
Та й зорали поле…
Мали б жито і пшеницю
Озиму і яру.
А так маємо дрібницю –
Все йде за соляру.
Всі сльозою облилися.
Згуртувались в кучки:
– Ну, панове, дожилися,
Як кажуть, до ручки.
Бо ж Івану зле живеться.
Щоб змінить закони,
До трибуни кожен преться
Та до мікрофонів.
Той – про мову калинову,
Той – про "Євро" й НАТО,
А той знов веде розмову –
Лікарень багато.
Той – про м'ясо, той – про сало,
Той кричить у рупор,
Що грошей в держави мало,
Про дешевий цукор,
Що не треба розкисати,
А ставить бігборди
І на них всіх написати,
Які ми є горді.
Покажем, на що ми годні
У єврооселі.
Вже лякає нас сьогодні
Європа в Брюсселі.
Перспективи веселенькі:
Як збудуться мрії –
Заживемо, козаченьки,
З євро й без Росії.
Бо не хочемо ми бути
Знову меншим братом.
І не хочем спину гнути
Перед «азіатом».
– Хочу вам сказати, браття,
Що вся єврозона…
– Досить! Сядьте!
От прокляття.
Вимкніть мікрофона!
Як схопились між собою.
Ой, що там стряслося!
Кулаки у всіх – "до бою",
Здибилось волосся.
Більший меншого
молотить,
Як в снопах колосся.
Тільки піт по лобі
котить
Та летить волосся.
А одна солідна дама
(Неймовірна сила!),
Хоч ровесниця Адама –
Мужика вкусила.
Інша, в джинсовій
спідниці,
У тому ж двобої
Підстрибнула і по пиці
Вдарила ногою,
Він сердешний на підлозі
Кричить: "Протестую".
Хоче встати, та не
в змозі,
А ті галасують.
А один дивак небритий
За волю – для Юлі,
Хоч і сам добряче битий,
Ставить іншим гулі.
А як страшно було далі…
Як у пеклі в біса:
Попливла в «сесійній» залі
Димова завіса.
Потрощили мікрофони
І посуд розбили.
Не приймаються закони,
Хоч що не робили.
І трибуну блокували
Здоровенні дяді,
І засідки лаштували
Як у себе в Раді.
І "ганьба" співали хором,
І скакали гопки.
Забули про честь і сором.
Все шукали кнопки.
Щось тих крикунів підводить.
Кричать ніби й гарно,
Та нічого не виходить:
Кричать, та все марно.
Послухав Іван, послухав,
Про що у них мова,
По графинові постукав
Та й попросив слова:
– Схаменіться, люди добрі!
Ви ж – слуги народні.
Бачу: люди ви хоробрі.
Будьте благородні!
Коли б всі так працювали,
Як ви там у Раді,
То давно б ми повмирали,
Як під час блокади.
Чим гризтися у двобої,
Як страшні дракони,
Об'єднайтесь між собою
Й приймайте закони:
Щоб на зораному полі
Налилось колосся,
Щоб Іван мав кращу долю,
Щоб краще жилося.
Щоб нам швидше і усюди
Піднятись з руїни.
І щоб ми усі пишались,
Що ми з України.
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
м. Ковель.
Залишити коментар