Верба у нашому життіВерба… Миле й дороге серцю українця дерево! Про нього написано багато оповідань, пісень і віршів. Саме з вербою, як відомо з багатьох джерел, пов'язані народні повір'я та прикмети, що сягають давніх часів.
У часи язичництва наші пращури вірили, що це дерево охороняє людей, їх житло від злих духів і пожеж, береже худобу від нечистої сили.
У слов'ян верба символізувала щасливе сімейне життя. Колись наречених обов'язково водили навколо верби.
Пальмові гілки, які у наших краях ототожнюють з вербовим віттям, кидали під ноги Ісусу Христу, коли він в'їжджав в Єрусалим.
На ознаменування цієї події християнська Церква встановила напередодні Великодня свято – Вербну неділю, коли віруючі несуть до церкви вербову гілку, яку освячують, а потім саджають на садибі або біля річки.
На Трійцю відзначаємо свято літа, яке теж не обходиться без верби.
Її гілками прикрашаємо житло, а домівку вистеляємо запашними травами. Саме верба символізувала бога Сонця – Ярила, який дарував людям вогонь.
Подекуди зберігся звичай у ніч на Івана Купала влаштовувати свято на честь життєдайного Ярила та його дітей – квітів.
У найлюднішому місці хлопці ставлять вербу, а дівчата прикрашають її квітами, вінками, запалюють свічки. А коли стемніє, біля дерева розводять багаття, співають пісні і водять хороводи.
По закінченні гулянь дівчата знімають вінки і, загадуючи свою долю, пускають на воду. Якщо водоверть не закрутить вінок і винесе його на середину річки, то дівчина вийде заміж за коханого.
Збереглося повір'я: хто освідчився в коханні біля верби на Івана Купала, той збереже свою любов навіки. А як тут не згадати милі та ніжні вербові "котики", які з настанням весни ми даруємо своїм коханим?
Отож, любімо і шануймо вербу – символ людського щастя.
Василь КЕВШИН.
Залишити коментар