Посиденьки з Охрімом СвиткоюДо Охріма Свитки останнім часом звернулися окремі ковельчани з проханням надати їм слово на посиденьках.
Так, ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Степан ТЮБАЙ з вулиці Львівської зазначає:
"Добру справу задумали в місті – поновити номери будинків та назви вулиць. Але тут виникає проблема: кожен господар дому має це зробити власними силами. Але ж не усі володіють пензлем і фарбами. Невже їм слід записуватися у художню школу?
Окрім того, виникає запитання: хто платитиме за виконану роботу – власники будинків чи комунальники? Не у кожної людини є така можливість. Пропоную: нехай держава виділить кошти із сум боргів, які вона тимчасово затримала "дітям війни", "чорнобильцям"…
Та й у назвах вулиць слід ретельно розібратися. У довіднику "Укртелекому" від 1 жовтня 2009 року вулиця Малишка "позначена" на Львівській, а це вже не квартал 95".
Василь ГРИГОРЕНКО повідомляє:
"Цьогорічної запізнілої весни й досі залишається неочищеною від різного непотребу територія, прилегла до трансформаторної підстанції № 8 Ковельської філії ВАТ "Волиньобленерго". З одного боку її ділянка прилягає до міської гімназії, з протилежного – до багатоквартирного будинку № 47 по вулиці Незалежності.
Протягом минулих осені й зими на території навколо ТП нагромадилося чимало сміття, усіляких відходів. Тепер неможливо встановити, хто насмітив. Не прибрані вони були й під час проведення недавнього Дня довкілля ні господарями підстанції, ні їхніми сусідами.
Уже не один рік керівництво філії нарікає на міську владу за те, що "примушує" енергетиків підтримувати належний порядок на території навколо трансформаторної підстанції, своєчасно білити її споруду, котрі теперішнім своїм виглядом відстрашують перехожих на головній магістралі міста. Але ж факт залишається фактом: вулиці не додає краси вогнище антисанітарії, яке утворилось під стінами міської гімназії".
Охрім СВИТКА.
Забалакалась я, забалакалась –
Та й на зупинці своїй не зійшла.
Цілий вечір онученьки плакали,
Що бабуся на ніч не прийшла.
Зійшла з потяга аж на наступній,
Шкандибала по шпалах назад.
Ох, і доля ж у мене підступна:
Марширую, як колись, на парад.
Додому добралась за північ –
Вся родина була "на ногах".
Так зраділи й мене цілували,
Що аж очі були у сльозах.
Раніше частенько журилась:
Мовляв, не любить ніхто стару.
Тепер як на світ народилась,
Й прогнала журбу, як мару.
Той прикрий випадок, що стався,
Зрозуміти мені допоміг,
Що люблять мене у родині,
І я хвилююсь за всіх.
Тож раджу знайомим стареньким:
Скористайтеся досвідом цим.
Щоб знати, чи в сім'ї ви любенькі,
Пройдіться вночі "маршрутом" моїм…
Монолог бабусі Фросі записав Яків ЛАВРЕНКО.
м. Ковель.
Їде рейсовий автобус "Луцьк–Ковель", переповнений студентською молоддю. Була п'ятниця, тож усі на вихідні добирались додому, щоб у батьків поповнити запаси харчів. Всі "сидячі" місця зайняті.
У Копачівці зайшли дві жінки років 70-80. Ніхто не поступився їм місцем. Сидять. Те щось читає, те у вухах тримає "музику", ще хтось дрімає.
Жінки оглядались-оглядались – може, думали, що хтось пошанує стариків і дасть місце. Ніхто й нічого.
Зрештою, одна жінка не витримала і звернулась до пасажирів: "Діти, вас у вузах не вчать уступать старшим місце в транспорті?".
Один юнак встав, а жінка йому: "Сиди-сиди, дитино, ще настоїшся, як доживеш до наших літ. А ми вже виходимо в Переспі".
Звідси урок: шануй чиюсь старість, то й твою в майбутньому пошанують.
Валентина ІВАНЮК.
смт Голоби.
– Чому хвилюєтесь, моя шановна Віка?
Я думаю, що переживаєте дарма.
– Хвилююсь я за свого чоловіка:
Ще вранці він поїхав до коханки,
А в обід вона мені дзвонила
Й повідомила, що там його нема.
Не знаю, де тепер шукати чоловіка –
Можливо, в світ за очі він собі пішов?
– Не думайте поганого, шановна Віка:
Мабуть, нову коханку він знайшов.
– Дівчино мила, чи ви заміжня?
– Скажу відверто: ні.
– А в чому ж суть?
– Сама не знаю. І люблять,
Й пробують, і хвалять,
А заміж… не беруть.
Гордій СИЧУК.
с. Луківка.
— Пив?
— Тепер — вип’ю!
Мал. А. Василенка.
Залишити коментар