Посиденьки з Охрімом СвиткоюЯ на току тоді сторожував,
А на підмогу брав собаку хижу.
Крадіям мішки я піддавав –
Нажив собі я грижу.
Операція пройшла,
Як в лікарів годиться.
Я думаю собі: як на току діла?
Чи є ще там пшениця?
Біль у боку то перестане,
То знову розболиться.
Як тільки ніч настане,
Мені все смерть і сниться.
"Ой, лікарю, помру,
Дружини не побачу.
А як згадаю ще й про тік,
То гірко-гірко плачу".
Підійшов хірург до мене,
Став він говорити:
"Не бери важкого в руки,
То ще будеш жити".
Спасибі за порадоньку таку –
Сумне лихий навіяв.
Я знову сторожую на току,
Але не піддаю мішки злодіям.
Крадуть вони, аж спини гнуться,
І піднімають самі.
Нехай й вони ще підірвуться,
Трасця їхній мамі!
Гордій СИЧУК.
с. Луківка.
Люди кажуть: "Колись "Сільмаш"
Був як цех "залізних" кадрів наш".
Попрацював я там сім років,
А скільки взяв життя уроків!
З відділу головного енергетика
Направили в ковальсько-пресовий цех.
Відпрацював я там чотири роки,
І вийшов з мене конкретний "спец".
За ці літа знав багато ситуацій,
Пережив аж сім начальників своїх.
Найбільше не терпів обману, інсинуацій,
Та в деяких випадках викручувався, як міг.
Контролювали мою роботу різні служби.
Серед них були чужі і рідні заводські.
Частіше інших головний енергетик заводу
Постійно давав вказівки.
І ось одного разу, коли проводив свій обхід,
Побачив, що головний двигун на пресі щось іскрить.
Наказав мені терміново зняти
І завезти в електроцех, щоб просушить.
А в цей момент на пресі йшла поковка,
Яку контролювала сама Москва.
І відповідно начальник цеху
Сказав, що зупиняти преса дозволу нема.
Ось так я опинився між двома "вогнями":
Головний енергетик спасу не давав,
А безпосередній мій начальник цеху
Особисто хід поковок контролював.
І тут мені приходить геніальна думка
(Добре, що в школі з наукою дружив):
Взяв я іншого двигунчика
Й на навантажувача загрузив.
Коли двигуна "на ремонт" завезли,
То від енергетика дзвінки уже не йшли.
А начальник цеху телефоном сказав,
Що розборку повну почали.
А буквально через два дні після того,
Як пристрасті вже не кипіли,
Дали дозвіл двигуна зняти цього,
І ми його швидко іншим замінили.
Ось такі компроміси, друзі мої,
В житті деколи доводиться робити.
Але якщо це дає результати свої,
То можна і воду в ступі молотити.
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
м. Ковель.
Мені дуже цікаво знати, хто встановлював знаки "Пішохідний перехід" на вулиці Грушевського поблизу філії ПриватБанку?
Річ у тім, що тут вийшло, як у тій приказці: ліва рука не знає, що робить права. Бо розмітка пішохідна на дорозі зроблена в одному місці, а знаки встановлені в іншому.
То кого спитати, щоб знати: де вулицю правильно переходити?
Віктор ЗІНЧУК,
ветеран праці.
м. Луцьк.
— Ой, не жени машину — розвалиться!
Мал. А. ВАСИЛЕНКА.
Залишити коментар