Ім'я вчителя Ігоря Вижовця з Гредьок добре відоме читачам нашої газети, як, зрештою, й інших волинських видань. Він – активний їх дописувач, людина ініціативна, творча і, як тепер кажуть, креативна.
Пан Ігор пише не тільки на "серйозні" теми. Він ще й гуморист, який неодноразово виступав на посиденьках. Надаю йому слово і сьогодні. Думаю, історія із сільського життя, розказана автором, викличе у Вас посмішку.
Охрім СВИТКА.
Із сільських побрехеньок
Раз я їхав автобусом і кума
побачив:
– Чого сумний, Опанасе і чому
ти плачеш?
– Ой не питай, дорогенький, в
нас сумна новина:
Моя Пріська народила
десятого сина.
– А чому ти не радієш?
Десята дитина!
— Бо боюсь, що не побачу,
може, свого сина.
Лиш один-єдиний є у мене шансик:
Я побачу сина, як зійду
у Капустянках.
– Та тобі, наскільки знаю, треба
в Очеретянки.
А, можливо, в тому селі в тебе
є коханка?
А він мені: — Ти жартуєш, яке
тут кохання?
Вдома жінка, десять дітей,
клопоти із рання.
Розкажу тобі щось, куме, почекай,
доплачу…
Раз зійшов в Очеретянках і
таке побачив.
З того села до мойого кілометрів
п'ять,
Але треба іти лісом, чортам
його брать.
От іду я (трохи темно) – аж
когось несе,
Й заховався за корчем я. Ну,
думаю, все.
Все, пропав я, бідолаха,
що мені робить?
Вже, напевно, на цім світі
більш не зможу жить.
Та іде хтось (хто – не знаю)
прямо на мене,
Я й молюся, я й хрещуся, – а,
може, мине.
Так і сталось: зупинився
й дивиться вперед.
І я туди, а назустріч бородатий
йде.
Перший каже: – Маєш гроші? –
і ножа дістав.
А бородань так спокійно
його запитав:
– Нащо тобі мої гроші? – й
сокиру вийма.
Перший з переляку шепче:
— Х-х-хочу розмінять.
Почекав я хвилин кілька,
вони розійшлись.
За той час в мене по спині мурашки
пішли.
Вийшов з корчів, іду далі спокійно
собі,
І дивлюся: якісь лежать на тому
горбі,
Я тихенько підкрадаюсь,
щоб послухать їх,
І отая розмовонька пройняла
до сліз.
Один каже: – Давай бабки! А другий
мовчить.
А той знову: – Як не даси, то тобі
не жить.
І не витерпіла жертва: – Не лякай
мене!
А щоб твоя курка знесла за раз
сім яєць!
І щоб жінка від сусіда аж п'ятеро
мала.
А щоб в тебе у коморі ковбаса
пропала!
Щоб ти, злодій проклятий, не
став депутатом…
Ще сказав йому щось "файне"
тривисоким матом.
Тай злякався бідолаха, то ти
не повіриш,
Він забув про ці прокльони і сказав:
– Спасибі!
І дивлюся: він виймає пляшку
"квасолини".
І на тім горбі зеленім вдвох
і "роздушили".
От випили, і хоробрі, стали
вже співати:
– Била мене вчора мати березовим
гаком.
Аж за душу взяла пісня й ледве
я не плачу.
– Ти смієшся, а це правда, це все
я сам бачив.
А удома опинився в дві години ночі.
А дружина: – Бодай тобі вже
вилізли очі!
Де блукав ти аж до ночі,
брито-волохатий.
Ну а я, а я не знаю, що їй відказати.
– Та зайшов я до сусіда. Вона:
– Не обдуриш.
Ти, напевне, з Палажкою
крутив "шури-мури",
Бо Омелька нема вдома. Тут ти
і попався!
Горе мені із тобою, де ти
такий взявся?
Взяла коцюбу у руки й давай
мене бити:
– Будеш знати, як до чужих
молодиць ходити.
Я по правді розказую, а вона
не слуха:
– Будеш, – каже, – мені вішать ще й «лапшу»
на вуха.
– Люба Гапко, що то сталось? Чи ти вже
здуріла?
Чому ти мені не віриш?
Чи маслом об'їлась?
Та чого ти причепилась,
дай мені присісти.
– А, можливо, ти попросиш
ще у мене їсти?..
Нема гірше, ніж з своєю
жінкою сваритись.
Лиш до семи ранку ми вдвох
дійшли компромісу…
Ось автобус зупинився.
Опанас вже вийшов.
До салону "завалилась"
кума невеличка.
– Здорова була, Федоро, –
я її вітаю.
– Здоров був, мій любий
куме, – вона промовляє.
– Ну, як життя, – запитую,
– і чи все нормально?
Чув, що в селі у вас було
щось там аномальне.
– Як життя? Живем – крадемо.
Та скажу однеє: прилітало
у вівторок чудо неземнеє.
Прилетіло й зразу сіло на городі
Маньки.
Манька каже: – Було двоє
в трилітровій банці.
А як вилізли із банки, то стали
великі
І спитали: – Бабо Манько, де
твій чоловіко?
– Чоловік мій аж у Львові, поїхав
до брата.
Й запросила іномужів до столу
сідати.
Як дала їм бурячанки й
ті повипивали,
Очі ледве в них на лоба
не повилізали.
– Що то є? – вони спитали.
А Манька: – Водичка
Мінеральная волинська. Що?
Для вас незвично?
Не проста вона, чарівна.
Як вам толкувати?
Вип'єш пляшку – і поможе стовпи
рахувати.
"Врізали", поговорили з Манькою
простою,
І забрали цюю бабу вони із собою.
Полетіли всі у банці.
А як прилетіли.
То на небі нашій Маньці і паспорт
зробили.
Не такий, як в нас, – космічний,
круглий, як тарілка.
– Тепер, – кажуть, – ти космічна
в нас громадянинка.
…Прожила на небі Манька днів,
може, з чотири.
А в суботу із гостями в село
прилетіла
Із шубою, ковбасою, навіть чорним
перцем,
А гостям подарувала бражечки
відерце.
А нам каже, що полетить ще
вона на небо
І привезе із собою те,
що буде треба.
Ось і все. А Манька наша
живе-поживає,
А з нас, бідних, за відео
валюту здирає…
Написав для вас я теє,
щоб запам'ятали,
Як мені куми Федора й Опанас
казали.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар