Як і колись, так і тепер:– Куме! Який день тижня вам найкращий?
– Четвер.
– А чому?
– В минулі часи четвер у Ковелі був базарним днем. Підеш на ринок, і про всі новини місцеві дізнаєшся.
– А чому тепер найкращий?
– Бо в четвер, коли листоноша приносить свіжий номер "Вістей Ковельщини", моя сім'я має чудове джерело інформації, адже наша газе
та пише не тільки про події в житті міста і району, а й всієї країни і цілого світу.
– Дякую, куме, за роз'яснення. Зараз же піду у найближче відділення зв'язку і передплачу міськрайонку до кінця року.
– І правильно зробите. Бо як колись, так і тепер – кращий день у нас четвер!
Текст і малюнок
Степана ТЮБАЯ.
м. Ковель.
Соломою була накрита
Моя старенька хата.
А на горищі – скрізь корита,
Бо стріха стала протікати.
Райвиконком віддав наряд,
Як у властей годиться.
Дві ніченьки підряд
Мені покрівля сниться.
І ось сиджу я у машині,
"Водило" жме по газу.
Поїхали ми нині
Із ним на міжрайбазу.
До завскладом я побрів,
Віддав документи.
Він глянув косо із-під брів:
"Дядьку, ай момент!".
А далі мова вже така:
"Ваш документ негожий –
Немає підписів Ковбасюка
І Водочкіна тоже".
Коли дивлюсь: іде дівчина –
З обличчя дуже гожа.
Питаю: "Чи зараз Водочкіна
зміна
І Ковбасюкова тоже?".
А мова в неї гостра, як коса,
Дівчина, видно, хитра:
"Наш Ковбасюк – то ковбаса,
А Водочкін – це літра.
Вам хватить підписів цих двох.
Навіщо вам ще третій?
А розшукаєте обох
У нашому буфеті".
Чи в мене біс тоді ввібрався,
Чи повилізали очі?
Бо навіть я не здогадався,
Що випить дядько хоче.
Не відбулася тоді вечеря,
Бо дорогая стріха.
Сів у кабіну до шофера –
Додому я поїхав.
Десь бачив тих Ковбасюків
І їхнії буфети!
Свою хатину я накрив
Свіженьким очеретом.
А вже я потім зрозумів,
Читайте, рідний брате,
Що тих Ковбасюків
Мітлою треба гнати!
Ще є й сьогодні, друзі, в нас
Хабарники й сутяги.
І п'ють останню кров із вас,
Бо – з вовчої ватаги.
Гордій СИЧУК.
с. Луківка.
Колишній СРСР. Період «застою». На ринку підстаркуватий дядько продає сало. Гарненьке! Товстеньке!
Перед прилавком – юрба покупців. Прицмокують язиками, цікавляться:
– Дядьку, чим свиню годували, що таке сало?
– Буханцями. Від кропиви не наросте.
І тут, де не візьмись, старшина міліції Семенюк:
– Прізвище, ім'я, по батькові? Звідкіля? Зайдете у райвідділ, коли спродаєтесь, побалакаємо, чим свиню годувати.
Продавець стоїть сам не свій. А покупці все цікавляться:
– Дядьку, чим свиню годували?
Продавець у відповідь назвав такий наїдок, від якого в покупців аж у носі закрутило.
І знову дядькові біда: на той момент повз прилавок проходив помічник епідеміолога санепідемстанції Орайлик. Він оштрафував дядька, аби знав, чим свиню годувати.
А покупці не вгавають:
– Дядьку, чим свиню годували?
– Нічим! – сердито зиркнув на людей продавець сала. – Давав їй гроші у зуби, і вона ходила в їдальню.
Никанор Дубицький.
Залишити коментар