Посиденьки з Охрімом СвиткоюДоброго дня, шановний Охріме!
Для початку хочу подякувати Вам за відновлені посиденьки. Завдячуючи їм, я деякий час тому наважилася вислати свої твори до редакції газети і дуже жалкую, що цього не змогла зробити раніше.
Сьогодні на суд читачів подаю бувальщину про полювання. Така оказія дійсно мала місце в нашому селі.
Кум Антін і кум Андрій
В зимове чаювання
Домовились: хоч разок
Сходить на полювання.
Спорядили рюкзаки,
Добряче хильнули в хаті,
То й забули, як раніш,
Рябка відв'язати.
Пес гарчав, тягнув ланцюг,
Вив, аж все тряслося.
Під кінець його зусиль
Зірватись вдалося.
Куми в лісі вже були,
Дичину шукали.
А Рябко по сліду йшов –
Його й не чекали.
Раптом глянули куми:
Чуб угору в них піднявся –
Із густих чагарників
На них вовк помчався!
"Куме, ти лягай, лежи,
Я ж буду втікати.
Діти в мене малесенькі,
Будуть тата ждати.
Якщо живий залишуся,
То, кумцю, для тебе
Поставлю хрест із дубочка
До самого неба".
Кум Антін зірвавсь, біжить.
Униз не дивився.
За лежачую гілляку
Враз перечепився.
Гепнувся і причаївсь,
Не кричить, замовк,
Бо ж на спині вже сидів
Той проклятий "вовк".
З переляку сталось все,
Що могло в людини.
Тож прокляв вже кум Антін
Той час і годину,
Коли народився й зріс,
Коли пішов з кумом в ліс.
Раптом чує, а той "вовк"
Лиже йому ніс.
"Мій ріднесенький Рябко,
Моя люба псина,
Та забрала б тебе вже
Лихая година
Що ж я жінці розкажу?
Треба ж штани прати.
Як я можу увійти
Ось такий до хати?
Будуть кури сміятися
І все нашеє село,
Що таке ось "полювання"
В нас із кумом було".
Ну, моралі тут нема,
Звичайна примовка:
"Не все, що лякає нас,
Може бути вовком!".
Ніна ФЕДОРУК.
с. Городище.
Чому ми не замислюємося, люди,
Що з нашою землею згодом буде?
Вона кричить до нас, волає,
А ми уваги не звертаєм.
А нам би поклонитись їй низенько,
Прислухатися, як стукотить землі серденько.
На мить побути з нею в тиші,
Почути, як із болем дише…
Як мелодійно грає десь джерельце,
Її плекати б, як дитя у неньці.
Бо нам земля дає усе, що має,
Лиш берегти себе благає.
Віра СЕМЕНІЙ.
м. Ковель.
Не дай, Боже, жити у епоху змін
(китайська мудрість)
Що нам зміна принесла?
Дірявий човен без весла.
Ніхто не хоче працювати,
Бур'ян полоти коло хати.
Нового ще не збудували,
А що було, те розламали.
Все розтрощили на шматочки,
Щоби чиїсь сини і дочки
Собі на дачі розібрали,
Де б їли, пили та гуляли.
А хто за них робити буде?..
О, схаменися, грішний люде!
Що ти нащадкам своїм лишиш
І заповіт який напишеш?
Та й у порожнє із пустого
Ми кожен день переливаєм,
А що чекаєм – то не знаєм.
Нас не цікавлять ті епохи
І не хвилюють ані трохи.
…А нині ми плекаєм втіху,
Що хтось таки поставить віху:
Щоби нащадки пам'ятали,
Яку епоху ми чекали.
А поки що в епоху змін
Гудуть вітри без перемін.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
смт Люблинець.
Шановний пане Охріме!
Можливо, ти допоможеш розібратися в ситуації, яка нині склалася в Україні. Як повідомляють засоби масової інформації, на даний час аграрії зібрали понад 32,7 мільйона тонн зернових. Здавалося б, є з чого пекти хліб, є чим худобу і птицю годувати.
Але чому ж тоді постійно зростає ціна на курячі яйця? Виходить якась дивна "пропорція": чим більше яєць у магазинах і на ринках, тим більше вони коштують. Може, справді, наші півні "недопрацьовують", через що дефіцит Державного бюджету значно зріс?
Мабуть, краще годувати гусей. Вони у свій час і Рим врятували, і яйця несуть крупніші. Ото й підказую тему наступного всеукраїнського референдуму: "Кури чи гуси?".
А Ви, люди, як вважаєте?..
Степан ТЮБАЙ.
— Петю! Досить тобі, милий, спати — пора мене потоптати, ціни на яйця підіймати і країну рятувати!
—Я не гусак, який Рим врятував!
Мал. Степана ТЮБАЯ.
Залишити коментар