Пригоди баби ФеклиДоброго дня, пане Охріме!
Дякую, що дали мені виступити на своїх посиденьках з гуморескою "Мої кум і кума". Сьогодні пропоную свою нову розповідь про пригоди баби Фекли. Вона, правда, трохи завелика, але, можливо, подасте її частинами.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
с. Гредьки.
Шановний пане Ігоре!
Ви маєте рацію: Ваша нова поетична розповідь дещо не вписується в "регламент" наших посиденьок. Друкувати її частинами не маємо змоги, але подати заключний розділ готові.
Зауважимо, що автор описує пригоди баби Фекли аж на семи сторінках збільшеного формату (два аркуші з учнівського зошита в клітинку). Він розповідає, як бабуся збиралася в гості до дочки у місто і що їй рекомендували й бажали сусіди ("Настанови бабі Феклі"), як їй велося в дорозі ("Баба Фекла їде в місто"), як вибирала подарунки дочці, зятеві й онукам ("Баба Фекла на базарі"), як розшукувала квартиру рідних в міських будинках однотипної архітектури ("Пригоди баби Фекли").
Заголовок останнього розділу говорить сам за себе — "Повернення "окультуреної" баби Фекли". Саме його пропонуємо Вашій увазі, любі читачі.
Охрім СВИТКА.
Гостювала баба Фекла у дочки
із тиждень.
Відпочила і додому вона захотіла.
Проводжали любу бабу зять,
дочка й онуки.
На прощання накупили різних
подарунків:
"Снікерс", "Баунті" і "Орбіт",
ковбаси "Салямі"…
– Прощавайте! Приїжджайте ще
до нас ви, мамо.
Дякуєм за сухофрукти, масло,
сир, сметану,
Шинку, сало і цибулю. Дякуєм,
хоч й мало.
...Повернулася додому десь
після обіду,
Й повна хата назбиралось родичів,
сусідів.
– Що там?
– Як там?
– Де бувала?
– Що бачила й чула?
– Чи ще мають що там їсти?
– Як живуть там люди?
– Побувала я усюди: у кафе, театрі,
В цирку, навіть на концерті.
Все не розказати.
Раз пішли ми на виставу
(оперою зветься),
То у мене з переляку серце й
досі б'ється.
Як почала одна жінка та
так верещати,
То я ледве не забула, як же мене
звати.
Верещала, як могла лиш, може,
з півгодини,
А як дуже затомилась –
її підмінили.
Ще якіїсь виступали бісовії діти.
Ото вже у них робота, що можна
й здуріти.
Всі їх муки я терпіла, щоб
не закричати.
Як вернулись – довелося штани
поміняти.
На концерті виступали якіїсь
там "панки".
Їх усіх взяли й постригли
під літрову банку.
А одні ще виступали у довгих
халатах.
То, мабуть, якісь не наші чи,
може, монахи.
Потім трохи танцювали у якомусь
"репі",
Верещали і скакали дурні і дурепи.
Як то їх? А, металісти були
з ланцюгами.
Вони, певно, хочуть їсти, бо дуже
кричали.
Ще й тряслися, що бряжчало
все на їхнім тілі.
Мені так їх стало шкода: ой,
Боже ж мій милий.
А були одні артисти у бабських
панчохах,
То вони всі так співали, наче наша
льоха.
І людей на теє чудо зібралось
немало.
Я отам ледве не вглохла й гикавка
напала.
Та за них танцює ліпше мавпа
із верблюдом.
А що бачила я в цирку! Ото було
чудо!
Цілувала одна дівка великого
тигра.
До чого вже дожилася:
мало чоловіка.
Нехай вона провалиться
та страшна скотина,
Я б навіть і за доляри цього
не зробила.
Мій Петро, хоч і хропе він,
як колгоспний трактор,
Таки кращий вже за тигра,
що б тут не казати…
Ну, а в парку у неділю
пиво продавали.
"Алкаші" там ледве-ледве
на ногах стояли.
Один стояв біля бочки у старих
колошах,
Інший шукав у кишені
півгодини гроші.
А один якийсь сердега до того
напився,
Що у парку біля лавки
спати завалився.
Та якби була у нього добренькая
жінка, –
Взяла б дрюка, то й забув би,
що таке горілка.
Ну, а як живуть там люди?..
За нас, певно, краще,
Бо у них там у крамницях все
якесь не наше.
Якісь "шроти" чи то "проти",
"кечупи" якіїсь.
Вже, напевно, рідне сало їм
усім приїлось.
Магазин на кожнім кроці,
через десять метрів.
Поки в кожнім побуваєш, замучать
до смерті…
А людей там на базарі – де
їх і взялося?!
Наче вошей, спекулянтів стільки
розвелося.
Та купити тії речі не всім по кишені,
Отож, дехто туди ходить, ніби
до музею.
Є кафе там, ресторани, є й багато
барів.
І в одне такеє чудо ще й
ми завітали.
Випили трохи, поїли, музика
заграла.
Й, Боже ж мій, на сцені дівка
роздягатись стала.
Чи у неї "не всі вдома", чи, може,
вдушніла;
Я від того видовища аж рота
розкрила.
Ще такого не бачила я в житті
ніколи.
Добре, що хоч не кричала:
"Здрастуй, рідна школо!".
З того бару ми забрались і пішли
додому.
У такі місця я більше не піду ніколи.
l
Отокі-то в місті справи, отак
живуть люди.
Що побачила – щоночі вже снитися
буде.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар