Всяка всячина / Посиденьки з Охрімом Свиткою

26.09.2013

Потаємне

Як важко бути зайвим поміж
 людей,
Як важко жить людиною
 серед вовків.
З любові і добра насипано
 ідей.
Де ж той закон, який
Даждь-Бог нам заповів?
В Країні Добра знайдеться
 Гітлер, Сталін,
І питимуть кровицю з тіла
 розп'ятого Христа.
Погризені вовками,
ми кращими не стали,
А, може, діється це з нами
 неспроста?
У рясах бізнесмени Бога
 проповідують,
З хрестом освяченим спішать
 до матер'яльних благ.
Із пузом-барабаном творять
 не знано що, не відають,
Що в пекло не приймають
 непрощених варяг.
Помолюся, посумую у своїй
 одинокості,
Відчую всі нікчемності життя
 земного,
В печалі вип'ю оковитої
без строгості
І всує знову помолюся невидимому
 Богу.
Любомир ФІАЛКО.

Пора до роботи

Безплатне лікування і навчання –
Що може бути кращим у житті?
Ці всі гарантії нам дані,
То де ж взялися гальма у бутті?
Не будемо вертатися в часи
 минулі,
Хоч деколи і згадуємо ті роки,
Коли це все було не на папері.
Коли в людей був спокій на душі.
Звичайно, нам давно вже
всім відомо,
Що риба запах має з голови.
Але й "хвостам" пора
вже чесно жити,
Старатись не давати
 псуватись голові.
Владні структури, окремі
 депутати
І різного рангу державні
 бюрократи –
Список цей можна ще
 продовжити,
Та надто дорого коштують
 адвокати.
Ви, думаю, вже добре
 зрозуміли,
Що я тут всім хотів сказати:
Це лиш приблизний перелік
 еліти,
Що процвітає не завдяки
 зарплаті.
Сидять на шиї нашій різні
 трутні,
Пора вже їх на зиму розганяти.
Візьміть, наприклад,
бджілку-трудівницю,
Така мала, а вміє лад давати.
А ми розумні, сильні,
 працьовиті,
Не знаємо, як треба поступати.
Порозліталися по різних вуликах,
А у своїм хто буде соти
 відновляти?
Доки не пізно, всі повинні
 згрупуватись.
Очистить "вулик" від бруду, міль
 порозганяти,
Всередині добре все
 продезінфікувати,
Кліщів від тіла навік повідривати.
А щоб потомство нове відродити,
Щоб затишно й добротно жити,
Потрібно всім на рідний "вулик"
 працювати,
А головне – робочу, добру матку
 мати!
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.

Рима «не йде»

Вже й за північ повернуло,
Люди майже всі поснули.
А в мене така хвороба,
Що набив коліна й лоба.
За столом сиджу в піжамі,
Бідний, мучуся з віршами.
За дверима стоїть Рима,
В темряві очима блима,
Зволікає, не заходить –
Все мене за носа водить,
Мов та дівка вередлива.
Знає, що вона вродлива,
І без неї – ані кроку,
Не  знайдеш – бо кращу збоку.
Я її цілую руку:
"Римо, треба вірш до друку
Терміново написати,
Прошу  я, зайди до хати".
Ні, не хоче йти нізащо.
Каже: "Геть іди, ледащо".
Знов молю її, благаю,
А вона відповідає:
"Не піду до тебе, й квит,
Бо підтоптаний ти дід,
Відписав уже своє,
Стовпчиків зо двадцять є,
Завітаю я до Міші,
Молодий він, гарно пише,
Ти ж два слова намараєш,
Вісім днів відпочиваєш,
А про мене й не згадаєш".
"Ах така ти і сяка,
Що, забула козака,
Як від Польщі до Росії
Рими вішались на шию,
І відбою не було,
Будь це місто чи село".
Ой намучився я з нею
Мало не назвав свинею.
Щоб не сталося щось гірше,
Перейшов на білі вірші,
А дівчина моя Рима –
У Михайла під дверима.
 Федір САВЛУК.

Вірус байдужості

Наша вулиця Величка
Сама собою невеличка.
Метрів двісті, може, має,
Та люд спокою не знає.
Влада добре нам зробила:
Світло всюди встановила.
Настала радісна пора,
Щасливі й ми, і наша дітвора.
Не довго з радості  скакали –
Чомусь в нас світло замигало.
На Львівській теж колись
 мигало.
То там пройшло, а в нас
 "пропало".
В чому справа? Де причина?
Тож така ідея лине:
Вірус в  проводах завівся,
То й порядок десь подівся.

Що ж ,"вакцину" слід шукати,
Щоб той вірус нам здолати.
Степан ТЮБАЙ.