Слава героям!Українці мої, скільки горя зазнали
Ми в неволі від різних катів!
Тут на рідній землі чужоземці вбивали
Наших гордих і мужніх синів.
Їх на палю, у тюрми, в Гулаги саджали,
Заставляли від волі зректись.
На зраду народу й України схиляли,
За що рай обіцяли колись.
Та ні підкуп, ні жорстокі тортури
Дух волі зламати не можуть,
Бо воля – то сила, що розіб'є всі мури,
Коли їй герої поможуть.
Так слава ж героям, що повстали за
Україну
В найтяжчу для Неньки годину!
В боротьбі з ворогами знайшли
домовину,
Та вірні були їй до скону-загину.
Федір ЗІНЬЧУК,
підполковник запасу,
уродженець села Скулина,
мешканець міста Харкова.
Всім серцем змученим до тебе
Звертаюсь, мила Україно.
Лечу в блакитне рідне небо
Жагучим криком журавлиним.
Запеленай мене в тумани,
Що плинуть тихо над рікою,
Всміхнись обличчям милим мами,
Торкнися теплою рукою.
Зігріють душу ніжним жаром
Червоні ягоди калини.
Я, всміхнений, прокинусь рано –
Доріг життєвих блудний син.
В молитві стану на коліна,
Слізьми умиюсь каяття.
Прости своє дитя, Вкраїно,
Життя без тебе – не життя.
Федір САВЛУК.
Україно мила, матінко моя!
Чи ж таку хотіли тебе мати?
Так бажалось бути вільними усім,
Вільно дихати й співати.
Жити в радості й достатку,
Старість без тривоги зустрічати,
Своїм дітям і онукам
Майбутнє світле дарувати.
Та знову щастя нас минуло –
Його потрібно відвоювати.
Ми віримо у перемогу,
А волю будем-таки мати.
І гордо буде вимовляти
Земляк в далекій глухій глибинці:
«У нас одна є ненька – Україна.
Ми ж її діти – українці!".
Ніна ФЕДОРУК,
ветеран праці.
с. Городище.
Сном глибини небесної сповиті,
Земною таїною височать хрести.
Скропили кров'ю долі цвинтар патріоти,
У Вічність щоби душу понести.
Родину й землю-матір боронили,
Свободу клали на вівтар повстанці-
вояки.
На битви-подвиги на смерть ходили.
Вас поминаєм, наші сестри і брати.
Летять захмар'ям журавлиним клином
Окрилені герої, як птахи-співці.
Помолимось, народе, – світ благає,
Серця промінням волі, Україно, осіни.
Ой, там під лісом –
На горбочку –
Над вічним смутком
Хрест стоїть.
Колише вітер синьо-жовту стрічку,
Де сплять герої – дочки і сини.
Іван ЯРОШИК.
Вставай же, козаче, пора вже настала,
Бери в руки шаблю, бери – не мовчи,
Щоб нашая слава вовік не згасала,
Щоб ненька–Вкраїна могла вільно жить.
Налий на дорогу ти повнії чаші,
І вип'єм за долю щасливу свою.
Нехай згинуть ворог і недруги наші,
А славу і волю здобудем в бою.
Сідлай же, козаче, коня вороного,
Відважних синів України згадай,
Які за свободу народу боролись,
За волю народу віддали життя.
Тобі співають гори, тобі шумлять моря,
Тобі цвітуть простори й радіє вся
земля.
Тебе всі пам'ятають крізь роки і віки,
Бо дуже добре знають, що українка ти.
Для тебе Сонце сходить і горлиця
кричить,
Крізь гул усіх заводів і пісня ця летить.
Тобі лише співають і шелестять ліси,
Вкраїнко чорноброва, вся в ніжності й
красі.
Тобі кує зозуля, співають солов'ї,
До тебе линуть всюди і всі думки мої.
І лине пісня дзвінко по Україні всій,
Бо ти є українка – найкраща на Землі.
Посадив калину біля свого дому,
Як її любив я, пестив, мов дитя,
Не давав ламати я її нікому,
Але щось красуня в'яне золота.
– Ой чому ти в'янеш, червона калино,
Хіба тяжко жити на оцій землі?
Чи тобі не люба матінка-Вкраїна?
Чи тобі не мила пісня солов'їв?
– Дуже добре жити на землі вкраїнській,
Й часто чую ніжний щебіт солов'їв.
Я росту й радію, як весна чи літо,
А зима приходить – й холодно мені…
Та не дам зів'януть я своїй калині,
Пригорну до серця ніжно я її,
Я не дам загинуть їй на Україні,
Бо без грон червоних згинуть й солов'ї.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар