Творчі люди — опора і надія газетиРедакція ковельської газети має гарні традиції масової роботи. Одна з них – підтримка творчих людей: чи то художників, чи то поетів, чи то прозаїків.
Звичайно, обсяг нашого видання не дозволяє бути надто "щедрим" у наданні газетної площі дописувачам. Але, не зважаючи ні на що, ми були і є відкритими у ставленні до тих, хто не проти поділитися з читачами сокровенними думками, "перелити" їх у поетичні або прозові рядки.
Сьогоднішня наша добірка знайомить вас із творчим доробком окремих ентузіастів красного письменства Ковельщини. Хтось із них уже відомий вам, хтось – не зовсім. Але всіх єднає любов до слова, відчуття прекрасного і в дечому таємничого. Звичайно, не все і не у всіх бездоганно з точки зору літературної вправності, але найголовніше, що написане – щире, душевне, життєве.
Ми й надалі всіляко сприятимемо нашим місцевим талантам. Тому радимо всім, хто цікавиться їх творчістю, неодмінно передплатити "Вісті Ковельщини" на 2014-й рік. Ну й, безперечно, сподіваємося, що творчі люди нашого краю підтримають найближчу і найріднішу їм газету активною передплатою…
Володимир ПЕТРУК.
Україно, нене-квітко,
Як міняють тобі личко.
Хочуть іншу збудувати,
Як ми тебе будем звати?
Не пустімо, люди, в хату
Тарганів страшних,
вусатих,
Щоб не втратити
домівки,
Жебраком не стать
довіку.
Плачте, сурми, щоб всі
чули!
Чи сурмити вже забули?
Вітре, клич неси у гори,
Дух козацький – аж до
моря.
Щоб сказати: кріпіть
волю
За щасливу нашу долю!
Ще не пізно, славне
братство,
Українство позбирати.
Роздягнулись берізки
і клени…
Тільки спомин
приходить до мене.
Сходив Місяць на небі
безкрайнім,
Подивитися кликав
востаннє.
Сірі хмарки блукають
по небу.
Я давно вже сумую без
тебе.
Плаче осінь моїми
сльозами,
Стелить відстань все
далі між нами.
Летять літа…
Летять ключем мої літа,
Весна навколо розквіта,
Сади буяють білим цвітом,
А зовсім поряд – тепле
літо.
Летять ключем мої літа,
Набрались колосом жита.
У серці щем – минає літо,
Які дорослі стали діти!
Летять ключем мої літа,
Спішить вже осінь золота.
Летять літа за гори, доли,
Щоб не вернутися ніколи.
Ще не вмерла Україна,
Мало що зосталось.
Скажи, вільна Україно,
Що з тобою сталось?
Ходять люди в нашім світі
При малій зарплаті,
У "беушному" лахмітті,
Ще й чужих заплатах.
Сильну стать перетворила
У нікчем-п'яничок,
І нікому нема діла
До поганих звичок.
За валюту продаються
І краса, і тіло,
Де ж поділася порядність,
Люба Україно?
Поділили люд в країні
На панів та старців,
І панує в Україні
Мафіозне царство...
Встань, Тарасе,
пробудися!
На народ свій подивися...
Віра СЕМЕНІЙ.
м. Ковель.
Я – маленька волинянка,
Україночка я з роду.
Із цілющого джерельця
Вроду п'ю, мов чисту
воду.
Косу маю дуже довгу
Й очі сині, сині.
Як же буть без всього
цього
Та і в Україні?
В нас весна, мов
чарівниця,
Осінь, мов гадалка,
Літо, мов моя матуся
(Звуть її Наталка).
А зима завіє снігом,
Буревіями застогне,
І спряде пряділь
пухнасту,
Немов килим скрізь
положить.
А земля цей килим знає,
Знає, що робити.
Як зимовий килим
зійде –
Квіти розстелити.
Ось Волинь, ось
Україна…
Я маленькая дівчина,
Вірш складу про
Батьківщину,
І про всю свою родину.
А уся моя родина –
То є ненька Україна.
Оксана ВИЖОВЕЦЬ, учениця ЗОШ І-ІІ ст.
с. Городища.
Розсипа повсюди щедро
Осінь барви золоті:
Веселковому концерту
Все підвладне у житті.
Айстри пізні і жоржини
В веселкових кольорах.
Пломеніє кущ калини
У цілющих ягідках.
Ще шипшина жде
пташину:
– Зимувати йди сюди!
Усміхнеться й горобина,
Порятує від біди.
Вся в багряно-золотистих,
Любих оку, барвах йде
Ця красуня осінь тихо.
Лист озветься де-не-де.
Зорі уночі осінні
Сплять, і Місяць задрімав.
Лише у пахучім сіні
Ранку вигляда туман.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар