Підприємлива коханкаДва друга – в барі.
– Ти чого такий замучений? –запитує один.
– Не повіриш. Вчора був у коханки. Тільки-но ми зібрались у ліжко, як задзеленчав телефон. "Мабуть, чоловік", – каже. – Бери в руки праску і прасуй. Скажу, що найняла".
Я й прасував цілу ніч.
– А де ти був? Випадково, не на Грушовій, 15?
– А звідки ти знаєш?
– Бо я позавчора там цілу ніч ту білизну прав і полоскав.
Ця оказія мала місце в радянські часи.
Головуючий. – Встати! Суд іде!
Суддя:
– Які будуть пропозиції, зауваження?
Позивачка: – Ваша честь! Судіть по справедливості. Лєнін дивиться на вас.
Адвокат: – Протестую! Свідок Лєнін у цій справі не заявлений.
Суддя: – Приймається (при цьому став на стілець і повернув портрет зворотною стороною).
Паритет збережено.
Якось ковельський Колобок поїхав у мандрівку. Його Булочка зрадила йому і переспала з Коржиком.
Тепер в пекарні Колобка називають Рогаликом.
Полягали мирно спати
Жінка з чоловіком.
Промінь Місяця зиркато
Погляда на ліжко.
Сон-видіння в час глибокий
Кинув злий чортяка.
Жінка штурхає у боки
Чоловіка з переляку:
– Милий, любий, просинайся:
Хтось у двері стука.
Мабуть, "рідний" повернувся
Із мандрівки з Луцька.
Наш "законний", як було,
Без штанів і слова
Спритно вистрибнув у вікно,
Мовби Казанова.
А мораль усім відома:
Як з сім'ї хтось в гречку скаче,
Нема спокою в тім домі –
Лише чорт від сміху плаче.
Пий чай завжди удвох,
Діли пляшку на трьох,
Бо в катафалку поїдеш один.
Посварились аж до бійки
Жінка з чоловіком.
Муж характером нестійкий:
Від біди – під ліжко.
Заховався й не виходить.
Знай, боїться палки.
Вже дружина його просить:
"Вилазь, чорте клятий!".
Чоловік боїться звісно,
То й кричить пихато:
"Хоч умри – не вийду звідси.
Я – господар хати!".
Є чоловіки, які переконані, що всі їхні нещастя – від жінок. Бо ж і Бог Адама вигнав з Раю через спокуси Єви.
На порозі смерті один з таких чоловіків розмовляє з дружиною:
– Пам'ятаєш, мене забирали в армію і ти була зі мною?
– Звичайно, любий.
– А як мене звільняли з роботи – ти теж була поряд?
– Так, милий.
– А як я п'яний потрапив під машину – ти знову була зі мною?
– Звичайно, коханий.
– І зараз, коли я помираю, ти знову зі мною?
Жінка розчулилася й плаче.
– А знаєш, Маріє, що я подумав? Всі мої нещастя – від тебе.
Любомир ФІАЛКО.
Як в небі яснім зірка сяє,
Хай Ваша врода ніколи не згасає.
Як вітер буйний в просторах віє,
Хай в хлопців серце від Вас мліє.
Як в чистім полі пшениця дозріває,
Хай кохання Ваше ніколи
не згасає.
Як понад лісом річка в'ється,
Хай Ваше серце вічність б'ється.
В житті, щоб мали більше
насолоди,
Не знали, що таке городи.
Щоб квіти красувались біля
хати,
Щоб щастя свого повік
не втрачати.
Чоловіки завжди щоб Вас любили,
Побільше теплих слів Вам
говорили.
Щоб завжди з Вами мали згоду,
На стороні щоб не шукали броду.
Хай все в житті у Вас вдається,
Біда хай щастям обернеться.
Хай мрії і надії всі здійсняться,
Кімнати хай дитячим галасом
повняться.
Щоб берег Ваш не підмивало.
Добра з роками прибувало.
До ста років всім Вам не старіти.
Творити, жити і любити.
Я Вас із осінню вітаю,
Оберемок квітів Вам вручаю.
До Ваших рук я губи
прикладаю, –
Я Вас усіх, усіх кохаю!
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
Залишити коментар