Бувальщини із сільського життяДоброго дня, пане Охріме!
Вирішив долучитися до акції "Сміх здолає зло". Пропоную кілька бувальщин на тему "Село і люди плюс кум".
Розповісти я вам хочу ось таку новину:
Як із кумом ми зустріли нечистую силу.
Вечоріло, а я з кумом вертавсь із Горщиці.
Як-то кажуть, нализались отої водиці.
І якесь мале рогате у очах вже скаче –
То сміється і регоче, то кричить, то плаче.
Заспівали нашу рідну (як спалили хату);
Аж на небі почало щось до нас наближатись.
То засвітить, то загасне; то синє, то жовте,
Чи то кругле, чи трикутне, то гуде, то вмовкне.
Вже у кума й штани мокрі, в мене – половина.
– То якась нечиста сила, – каже кум, – збісилась.
А воно все ближче й ближче, в очах пожовтіло,
А як стало приземлятись – чуба зачепило.
Кілька раз я чортихнувся, вуха ромбом стали,
Бо такого нечистого ми ще не видали.
І дивлюсь: виходять звідти якіїсь каліки –
По землі то руки суне, то не має "пики".
А самі, немов овечки, бека не по-нашім.
Кум відразу: "Давай-но їх до стовпів прив'яжем".
Сам же стоїть і колишеться, як від вітру шматка.
А я йому: "Та ну тебе к бісовому дядьку.
То міліція літає й самогон шукає,
Як "нарвешся", то на тебе п'ятнадцять чекає».
Бачим: сунуть чуваки ті, до нас повертають.
– Ей, мужик, змотайсь з дороги, – кум на них гукає.
Поставали ті від крику, а кум знов заводить:
– І глухий, і каліка, та ще й отут бродить.
Стали й ми собі, мов танки, й воно не рушає.
– То, напевно, із психушки мужики втікають.
Як ми звідти дряпонули – краще вам не знати,
Нас і швидко допомога не змогла б догнати.
Та згадав я, що в такому, як оті літали,
Нам в гостині все до столу ковбасу давали.
Проклинав я по дорозі ту водичку гірку:
Вона ж на нас запустила летючу тарілку…
З того часу перестав я грубо матюкатись,
А кумові трішки "легше" (він став заїкатись).
З тих пір п'ємо мінеральну (та і тую зранку),
Бо від самогону можна й жінку не впізнати.
Якось їздив я в гостину до діда Потапа.
Він якраз у холодочку приліг подрімати.
Запросив мене до хати: випить є причина.
(Та й в село десь подалася баба Василина).
Остограмились ми з дідом, затягнули "Ватри",
Й про життя своє мені він став розповідати:
– Та життя воно-то, синку, не таке й погане;
Інколи зо двісті вип'ю, то й "наліво" тягне.
А стара – немов здуріла: насіяла маку,
Що на штраф півроку треба пенсії збирати.
Як міліція заскочить – взнає вся країна,
Що живе в нас наркобаба Смага Василина.
А "тимурівці" недавно дрова в нас складали,
Після них аж три зубила й обценьки пропали.
Помагали полуниці полоти дівчата –
"Пропололи" так, що нам вже нема що й збирати.
Добре ще, що є корова, поросятко, гуси,
А то б жили зі старою, як оті індуси.
Продаю я ще й горілку (молодь її любить),
На "закуску" цигарки є.
Хоч воно все й згуба…
Та й живемо помаленьку, як самі буваєм,
А як навезуть онуків – рятунку немає.
Якось з кумом ми зібрались риби половити:
Кум взяв літру самогону, а я – закусити.
Біля ставу примостились, "врізали" по триста,
Роздяглися, і з кловнею у воду полізли.
Кілька разів ми пройшлися і ніц не зловили.
Повернулися на берег й літру "досушили".
Стало нам уже "нормально".
Треба щось й впіймати,
Бо прийдеться у собачій буді ночувати.
Зайшли у воду: що за біда?
Кума щось заносить,
Та і мене до правого берега все косить.
Нам на двох вузький ставок став,
Кловня – вліво-вправо,
Щось в очах, неначе скаче, й гикавка напала.
Кум став "грубо виражатись", згадувати "матір",
Спотикнувся і шубовснув замість риби в ятір.
Хотів його підійняти – і сам повалився.
(А я ж плавати не вмію, ледве не втопився).
Трясонув я кловню – кум став веприком кричати,
Бо заплутався у сітці той "карась" пузатий.
Ледве вилізли на берег, дістав кума з кловні,
Обняв його й поплентались додому "готові".
А мораль тут – треба завжди всьому міру знати,
"На гачок" щоб не попасти й в кловню не потрапить.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
с. Гредьки.
Залишити коментар