ПритчаАж до вечора від ранку,
Хто не йде, той смикне клямку.
З нею дружить вся рідня.
Клямка дзенькнула поволі –
Це прийшла бабуня з поля.
Натомилася старенька,
Ось тому й тихенько дзенька.
Потім брязнула завзято –
Це прибіг з роботи тато.
Від колгоспних трудоднів
Майже цілий день не їв.
І одразу до стола,
Мама борщ йому дала.
Клямка клацає статечно:
Дрова дід несе до печі
І коту біля порога
Наступив на праву ногу.
Кіт верескнув, вибіг в сіни,
Заховався за корзини.
Чути: плямкає невміло,
Суне наш сусід Данило
Напідпитку. Посидіти,
Про життя погомоніти.
Є у нього вільний час,
Як пийне, іде до нас,
Щоб уникнути двобою –
Жінка завжди з коцюбою.
Краще вже перечекати,
Мо' раніше піде спати,
І додому – манівцями
(Годі блимати синцями).
Аби вивчити морзянку,
Нам, звичайно, треба клямка.
Позбираємось на ганку:
"Дзень-дзелень" – безперестанку.
Доки прийдуть дід чи тато,
Та прогонять геть від хати.
Як то весело було –
Сміх луна на все село!
Хоч немає огорожі –
Клямка завжди на сторожі,
Бо які в людини руки –
Йдуть такі від неї звуки.
Все міняється на світі.
Подорослішали діти,
Подались до міста, звісно,
Бо в селі незручно й тісно.
А старенькі рік за роком
Відійшли на вічний спокій.
Замовчала наша клямка,
І не брязка, і не плямка.
Тихо в хаті відтепер,
Двері хтось кілком підпер.
В вікнах – сітки павуків,
Протяги – з усіх кутків.
Тяжка доля хат сільських,
Хочуть жити всі в міських.
Те, що тут колись було,
Бур'янами поросло.
Наче в лісі, біля хати
Скачуть зайчики вухаті,
Ще пройдуть такі роки –
Заведуться і вовки.
А в селі уже відколи
Нема діток, нема школи.
І нема старих дубів,
Залишилось кілька вдів.
До кінця дотягнуть лямку,
І селові буде "клямка".
Федір САВЛУК.
Р. S. Щороку в Україні зникає 15 – 17 сіл. За 22 роки їх зникло понад три сотні.
Чогось в Україні нашій
Давно вже таке ведеться,
Що людям нашим в країні іншій
Гнути спину часто доводиться.
Чи країна наша бідна,
Чи замість чорнозему в нас каміння,
Чи люди наші дурнуваті.
Що не можемо "кубик Рубіка" вірно
скласти?
Видно, не дуже добрі наші справи,
Щоб через віки, через роки
Піднімати економіку іншої держави,
І з цим змирились наші керівники.
Ось і мені в дев'яностих роках
Прийшлось побувати на заробітках
В тій далекій і прекрасній стороні,
Куди ще діди наші плавали
на кораблі.
Це дійсно прекрасна країна.
В ній захищені всі людські верстви.
Економіка там завжди стабільна,
І головне, що немає там крутизни.
Ви, звичайно, зрозуміли, що
це – Америка.
Як я туди попав, то окрема розмова.
Працював я в Олбані, що в штаті
Нью-Йорк,
І про це місто зараз піде мова.
В центрі цього славного містечка
Будинків старовинних стоїть
цілий фронт.
І ось в одному з них, що мав вже
сто років,
Мені довелось робити ремонт.
А так як приміщення було не нове,
То і всередині все було старе.
Тож прийшлося багато
що реставрувати,
Стелю, стіни і підлогу
всю міняти.
Працювали ми на Філла Джана.
Це бувший лемко, який
став мільйонером.
П'ять доларів виходила
нам година.
Ось так за Союзу я
став гастарбайтером.
Коли по ремонту виникали
питання,
Джан Філл консультації брав
у мене.
Я давав йому свої тлумачення,
І все виходило, як належне.
Одного разу з ремонтом
була проблема.
Зібралося багато американців.
Джан сказав, що є одна дилема,
І повів до тих професійних асів.
Там сиділи американські специ
І стали між собою мізкувати,
Як двотавр з п'ятиметрової висоти
На долівку якимось чином зняти.
Джан з надією на мене подивився.
Видно, мав останні сподівання,
І я повинен був розв'язати дане
рівняння
Й, звичайно, виконати
це нестандартне завдання.
Сказав я Джану: "Треба помогти".
Взяли столи, підсунули під стіни.
На них поставили масивні
табурети
І до верху з блоків вивели
вершини.
Вони піднялися під кінцями
залізяки.
Я дав "добро" зварювальнику
відрізати.
Сам з Джаном двотавр
ми націлили,
І на блок вдалося положити.
Те ж саме зробили з іншої сторони,
І далі виймали по одному блоку.
Помаленьку, без ніякого клопоту,
Опустили балку на саменьку
підлогу.
Джан з великою вдячністю
В очі мені подивився.
Від щастя він аж засяяв,
Що без цієї проблеми лишився.
Побіг швиденько до магазину,
Купив пива цілу упаковку.
Випили його ми без зупину,
І мали незаплановану веселу
тусовку.
Ось так цінують наших українців,
І в цьому є національна суть.
Віками їздимо по заробітках,
То, може, онуки краще заживуть.
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
Шановні гумористи і сатирики!
Нагадую, що триває акція-конкурс "Сміх переможе зло!". Автори кращих гуморесок, байок, фейлетонів, карикатур будуть у січні 2014-го року відзначені призами.
Охрім СВИТКА.
Залишити коментар