Останню свитину з каліки знімають…Шановний пане Охріме!
Ти, мабуть, пам'ятаєш, як колись іронічно розшифровували абревіатуру ВЛКСМ: Візьми Лопату - Копай Собі Могилу.
Прочитавши в номері нашої улюбленої газети "Вісті Ковельщини" за 21 листопада ц. р. оголошення про нові ціни на копання могил на міському кладовищі, які встановило з 1 грудня КП "Добробут", я спробував розшифрувати назву підприємства. На мою думку, воно означає таке: Добро Буде Усім Тут (тобто на кладовищі).
Держава заборгувала "дітям війни" тисячі гривень, учасникам Великої Вітчизняної війни, "афганцям", "чорнобильцям" постійно вишукують кошти на соціальні виплати. То, може, варто звернутися в Кабінет Міністрів, управління праці і соціального захисту, щоб врегулювати питання цих виплат? А то знову винною буде місцева влада, на яку полетять всі "шишки".
Я вважаю, що фахівцям потрібно своєчасно коментувати звернення типу "До уваги населення", роз'яснювати причини змін вартості комунальних послуг, в т. ч. – копання могил, і добре подумати, чи у кожного ковельчанина є такі гроші.
Степан ТЮБАЙ.
Блука за вікном заморока,
Часом заліза у відкриту кватирку,
Прилипа до кожного ока,
Сон краде, як уміла злодійка.
Теплая ковдра і втома –
Здавалося б, спати та спати.
Розігрує перед очима сцени,
Одну гіршу за другу…
Як же мені прогнати
Лиходійку, безсоння подругу?
Та оту замороку непрошену
Не можу вигнати з хати.
Лиш коли Сонечко зійде,
Згине ніч темноока –
За нею втече крізь кватирку
Дошкульна, липка заморока.
Яків ЛАВРЕНКО.
Щоб не бути схожим ні на кого,
Не читаю я чужих віршів,
Стилю лиш дотримуюся свого,
І пишу не так, як інші всі.
Ні до чого ямби і хореї,
Амфібрахії, сонети, рубаї,
Я римую стіл до батареї,
І слова видумую свої.
Не читаю Пушкіна і Блока,
Ні Шевченка, ні Семенюка,
Почуття висловлюю глибокі.
Зразу видно, що моя рука.
Стиль оригінальний і не схожий
Ні на чий, з людей присутніх тут,
Написати так не допоможе
І літературний інститут.
Свій рукопис, як Микола Гоголь,
Вчора в пічці вечором спалив,
Щоб який, небудь поет убогий,
Щось подібне знов не сотворив.
Федір САВЛУК.
Ніхто не дзвонить і не пише,
Нікому не потрібний,
Летить останнє листя лише
Та дощик сипле дрібний.
Свічки палаючих беріз
Спливають воском долу,
Для чого ж я науку гриз
У інституті й школі?
Диплом з «відзнакою» лежить
У шафі на полиці.
Хотів би людям я служить,
Як депутат в столиці.
Та за скороченням попав
На лаву безробітних.
Базарником, як більшість, став,
Хоч маю дві освіти.
Латає наш робочий клас
По світу свої біди,
На заробітки ж бо до нас
Ніхто іще не їде.
Де ж Україна та моя,
Заможна і охайна,
Що квітне в піснях солов'я
Поплавського Михайла?
Тут Батьківщину, за яку
Життя віддати варто,
Ведуть за понюх табаку
В Європу олігархи.
Мамона їх туди зове,
Народу ж ні до чого,
Хоч дехто мріє: заживу
За пазухою в Бога.
Не козакам содомський рай,
Щоб жить за їх указом,
І так у розбраті наш край,
А треба ж бути разом.
...Вищить "кравчучка" – мій візок,
Іду повз біржу праці,
Їм зачерствілий пиріжок,
Промок і мерзнуть пальці.
Міць України я кріплю
Трудом своїм ударним.
Яка вже є, таку й люблю,
Бо ганити не гарно.
Федір САВЛУК.
—Олігархи і путани хай лежать у спільній ямі. Гріхом гроші заробляли, той у ПЕКЛО всі попали!
—Тим, хто воював, голодував і країну будував, мозолями на яму заробляв, небесну "пільгу" я даю — хай спочивають у РАЮ!
"Бо немає нічого захованого, що не виявиться".
Марка 4:2.
Малюнок Степана ТЮБАЯ.
Залишити коментар