На святкові новорічні посиденьки до Охріма Свитки цього разу завітав ковельчанин, член літературно-мистецького товариства "Творчий світ" Віталій Лихобицький.
І хоч він – людина відома на Ковельщині, нагадаємо коротко його біографію. Народився 1939 року на Турійщині. Тут у селі Селець пройшло його дитинство. Після здобуття середньої освіти працював у київській геологорозвідувальній партії на посаді старшого майстра.
Із 1958 по 1987 роки – армійська служба. У 1988 році заочно навчався у літературному ліцеї Всесоюзного об'єднання "Слово" імені Олександра Пушкіна. Свої твори друкував в газетах "Радянська Волинь", "Волинь", "Вісті Ковельщини", альманасі Волинської обласної організації Національної спілки письменників України.
Як зізнається Віталій Павлович, велику позитивну роль у його становленні як гумориста-сатирика відіграли "Вісті Ковельщини", а також відома волинська поетеса Ніна Горик.
У 2008 році В. Лихобицький став лауреатом Всеукраїнського поетичного вернісажу "Троянди й виноград". Твори, надіслані на конкурс, за рішенням журі розміщені в музеї видатного українського поета Максима Рильського.
Віра СЕМЕНІЙ,
голова літературно-мистецького
товариства "Творчий світ".
В межигір'ї, в межиріччі,
В двадцять першому сторіччі,
На зароблену зарплату
Збудував чиновник хату.
Стоїть вона під горою
В три поверхи висотою.
Дуже гарна і пригожа,
Із мрамору огорожа.
Біля річки – гарний пляж,
А під хатою – гараж.
Є асфальтова дорога,
Із паркету вся підлога.
Двері різьблені дубові.
Є басейн, садок зимовий.
Як у казці-анекдоті,
Унітази в позолоті,
Шкіряні стоять дивани,
Сяють сріблом-злотом ванни,
Кришталеві абажури —
Словом, там усе в ажурі.
На галяві – клумби, корт.
Не садиба, а курорт.
Люди в Мексиці тлумачать,
Що багаті також плачуть.
Отож плаче гірко, хлипа,
Бо й квартира є велика,
По "хатині" мають й діти,
То куди ж цю хату діти?
От коли б її продати,
Сто мільйонів можна взяти.
Сто мільйонів, може, й двісті,
Бо в привабливому місці.
Підійшов він до сусіда,
Вже пенсіонера-діда.
– Хочу, діду, запитати:
Що за хату можуть дати?
Дід пошкрябав поза вухом
І сказав, зібравшись з духом:
– Думку хочете ви знати?
Треба все підрахувати:
Треба знати, де ви брали
Гроші, будматеріали.
Чи на них є документи,
І ще деякі моменти.
От коли про це все знати –
Років з десять... можуть дати.
Наче біла глина, зблід,
Дихаючи тяжко,
До лікарні під обід
Зайшов дід Івашко.
Лікар слухає Івана
І питає тихо:
– Вам, дідусю, так погано?
Що у вас за лихо?
– Ой, синочку, все болить,
Та і в грудях коле.
– Перестаньте-но курить,
У вас серце кволе.
Якщо хочете ще жити
І здоровим бути,
Раджу більше не курити,
Про тютюн забути.
Вдома сів дід, закурив,
Стогне і зітхає.
– Ну, що лікар говорив? –
Внук його питає.
– Та що міг він говорити?
Хай собі говоре.
Казав більше не курити:
Мовляв, серце хворе.
– От і я так говорю,
Ви ж людина хвора…
– А я більше не курю –
Стільки ж, як учора.
Уколола Міла п'ятку.
Сльози – річенька пливе.
Подивився Мілин татко:
– До весілля заживе.
– До весілля, до весілля!..
Тобі добре говорить, –
Відказала йому Міла,
– А мені тепер болить.
– До весілля ще й забудеш,
Марно сльози пролились.
– То нехай весілля буде
Вже тепер, а не колись.
Запитав Сергійко в Люди,
Звідкіля походять люди?
Чув він розповіді всякі,
Що від мавпи, від макаки..
– Мені мама говорила –
Не макака, а горила
Добросовісно трудилась –
І людиною зробилась.
Та буває й навпаки.
Випадки вже є такі…
Вчора ось до тьоті Ані
Завітали дяді п'яні.
Як міліція примчала –
Тьотя Аня їй кричала:
– Забирайте в КаПеЗе
Цю горилу й шимпанзе!
Бо ж не люди це, а трутні.
П'ють в свята, і п'ють у будні,
Та кому вони потрібні
Мавпи людиноподібні?!
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
Залишити коментар