Як в родині Бурчука ловлять гуску й індикаДоброго дня, пане Охріме!
Пропоную на Ваші посиденьки найсвіжішу повчально-етичну, морально-естетичну, частково новорічну, не зовсім анекдотичну ситуацію – історію із життя села, а не із санаторію чи профілакторію. Хай кожен громадянин – легал і нелегал – навчається, а з нами такого ніколи не трапляється.
У родині Бурчука – будуть іменини.
От зібрались на нараду сімейную
нині.
Як старший, глава сім'ї почав
виступати:
– Скоро "завалить" до нас подвійнеє
свято –
Буде майже ювілей, як я народився,
І минуло вже немало, як я оженився.
Тому на порядку деннім у нас три
питання:
1.Зберемося всі під вечір чи
вмостимось зрання?
2.Будем їсти готувати, як ото
ведеться?
3.Гукнемо когось іще чи хай сам
"припреться"?..
Головне, звичайно, друге. Тож мушу
спитати,
Чи не проти ви, щоб півню голову
відтяти?
Каже син: – То добре, "предки", що в
вас якась дата,
Але ж півень, бідолаха, в чому
винуватий?
Його пустимо на м'ясо, я кажу "в
натурі",
То нестися перестануть й
застрайкують кури.
В двір до нас, бува, заходить індик
Митрофана,
А із нього, скажу, юшка була б
непогана.
В тітки Клави гусей… може, їх не
рахували…
Вчора бачив: за хлівом в нас щось
вони шукали…
Мартині в'єтнамські свині бігають
усюди,
Шкоду роблять на городах, сваряться
всі люди.
А то вчепились за півня! Хай живе,
співає!
Не на острові ж ми. В людей закуски
"хватає".
Вирішили всі, щоб свята вогонь не
гасити,
Митрофана індика якось та й
зловити…
А індик і не заставив довго всіх чекати –
Через день ступа поважно до Бурчуків
хати.
В цей же час (немов так треба) – ще
одна закуска:
За хлівом щось там гелгоче тітки
Клави гуска.
Сусідів немає вдома – Бурчукам на
руку.
Дід малому одягає червоную куртку.
– Будеш, внучку, приманкою, але ти
не бійся:
Тільки індик за тобою, а ти – шурх
в обійстя.
Так і сталось. Птах побачив "прапор"
комуністів –
Зразу навздогін за хлопцем,
кинув навіть їсти,
Щось під ніс собі белькоче
(про партійну зраду).
Хлопчик – в хату, індик – в сіни,
а Бурчук – позаду.
Зачепився за корито, "легко"
матюкнувся
(Що Сірко вискочив з буди й дугою
зігнувся).
Зачинив знадвору двері. А там син
в коморі
Перекинув ненароком банку помідорів
(Жінка вже "благословляє").
Індик розкричався
(Забув, певно, комуністів, а пітьми
злякався).
Вхопив жінку син за патли
(з індиком поплутав),
Та ж для самооборони "вгріла"
нижче пупа.
Син, як падав на підлогу, збив жінку
за ногу.
– Ну, що? – старий вилітає. Індик же
– на дорогу,
Та й помчав щодуху, бідний,
до рідної хати,
А онук пита, чи можна куртку
вже знімати?
Й чує: тато щось белькоче,
мама кудкудаче,
З дідом діється щось дивне:
сміється і плаче.
От тобі смачненьке м'ясо
і даремна юшка!..
Та згадали, що за хлівом ще є
сусідська гуска –
Немаленька, вгодована.
Узяли пшениці,
Щоби гостю заманити до своєї птиці.
Піднялася мама з тата, тато –
із підлоги
І пішли за хлів у наступ робити облогу.
Посипали доріженьку пшеничкою
дуже,
Підганяли потихеньку білу
гуску дружно.
А та гуся хвостом трусить і біди не чує,
Поспіхом збира пшеничку й
до хліва мандрує.
Та враз, доля нещаслива,
півень кукурікнув,
А в сусідів, як на біду,
хтось дверима рипнув.
Спотикнувся з переляку Бурчук
на колоду
Й полетів, немов з трампліну,
та не зовсім в воду,
А туди, де сам учора та
із-під скотини
Склав "поживні і потрібні
грунту речовини".
Послав гуску він "додому",
вона й полетіла.
(Шкода тільки, що даремно
пшениченьку їла).
Хотів, було, син зловити, вхопив
за пір'їну
Та й ногою свинячі помиї
перекинув.
Посковзнувся і сів у них, а
малий регоче.
– Шкода помий! – на все село
жіночка "гелгоче"…
Тож, хто на чуже розкриває широко
щелепи,
То потрапить у ще гірші, ніж оці,
халепи.
Наш народ із давніх-давен істину
цю знає:
Хто на чуже зазіхає, той своє втрачає.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Хизувались Бджоли-трутні:
– Наш король таки всемогутній:
При збиранні влітку меду
Хвалить тих, хто – попереду,
А останніх, тобто решту,
Притягує до арешту.
Він для нас і мама, й тато,
Тому й меду в нас багато.
Відказала Бджілка-мама:
– Все це трутнівська реклама.
Трутні меду не приносять.
Вони самі їсти просять.
Тому їм бджолярський меч
Голови стинає з плеч.
Ось вам висновки мої:
Слухайте усі рої,
Що скажу рою своєму:
Незалежно від об'єму,
Тому впору булава,
В кого світла голова.
Бо щоб роєм керувати,
Треба в голові щось мати.
А якщо там буде пусто,
То й меду буде негусто.
Маю декілька ідей,
Звертаючись до людей:
Щоб меду доволі брати
Й не потрапити за грати –
Думайте, кого обрати…
А розквітне конюшина –
Буде й мед, буде й вощина.
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
Залишити коментар