Родинний куточок для батьків, синів і дочокХочу навести мудрий приклад виховання із книги Андрія Білика "Біблійні жінки Нового Завіту":
"Одного вечора, коли мати готувала вечерю, одинадцятилітній син прийшов до кухні з карткою у руці. З офіційним виглядом дитина подала картку мамі. Мати витерла об фартушок руки і прочитала:
"Очищення стежки від бур'янів – 1 грн.,
– прибирання кімнати – 2 грн.,
– купівля молока – 50 коп.,
– догляд за сестричкою (три вечори) –- 3 грн.,
– отримання відмінних оцінок (із двох предметів) – 5 грн.,
– викидання сміття щовечора – 2 грн.
Разом – 13 грн. 50 коп.".
Зворушливо поглянула мати синові у вічі. У пам'яті зринули спомини. Жінка взяла ручку і на зворотному боці картки написала:
"За те, що носила тебе під серцем 9 місяців, – 0 грн.,
– за ночі, проведені біля твого ліжка, коли ти хворів, – 0 грн.,
– за хвилини, коли потішала тебе у смутку, – 0 грн.,
– за те, що витирала твої сльози, коли ти плакав, – 0 грн.,
– за те, що всьому тебе навчала день за днем, – 0 грн.,
– за всі сніданки, обіди, вечері, полуденки, канапки до школи – 0 грн.,
– за все, що даю тобі щоднини, – 0 грн.
Разом – 0 грн.".
Закінчивши писати, мати, посміхаючись, дала картку синові. Той прочитав написане, і на його очах виступили дві сльозини. Хлопець перевернув картку і написав на своєму "рахунку": "Оплачено". Потім кинувся мамі на шию і розцілував".
Який чудовий урок виховання! Не треба бути вчителем, мати вищу освіту, щоб так розумно вирішити делікатну проблему. І наслідки не забарилися.
А якби мати стала кричати:"Ти бачиш, чого захотів! А мені ніхто не платить за те, що я товчусь з ранку до ночі на кухні, в хліві, на городі, щоб вам усім догодити, щоб усіх нагодувати, щоб ще й на роботі гріш заробити!..".
Що б мати добилась? Син утік би з кімнати і не став би далі слухати цей крик.
Пам'ятаю одну бабуню з Облап, яка теж дала синові повчальний урок, який я своїм учням нагадувала, коли дехто ледарював.
Якось, казала вона, син прийшов зі школи і заявив:
– Щоб та школа згоріла! Так набридло кожен день: ходи і ходи, учи і учи ті уроки! Не піду завтра туди!
Мати промовчала. А на ранок сина не збудила до школи – спав, скільки хотів. А коли зголоднів, прийшов і просить снідати. А мати йому:
– Щоб та плита згоріла! Так набридло щодня: вставай, коли ще всі сплять, вари, вари, плиту розпалюй, а дрова не хочуть горіти! Не варитиму! Будемо сьогодні без їжі. Ще й хліба немає. Не буду сьогодні і хліб пекти, якось перебудемо!
Встав син, одягнувся і збирає книжки до школи.
– Куди ж ти голодний? Ще й спізнився.
– Прийду із школи і поїм, як наварите. А запізнився лише на один урок. Скажу, що мама не збудила.
– Ну, що ж ви, дітки, без мами? – лагідно сказала ненька і дала гроші на сніданок у шкільній їдальні. – Пробач мені, синку, я більше не буду.
– І Ви мені пробачте, я теж більше не буду…
Погодьтеся: все-таки мати – перший учитель дитині, і важливішого за її виховання в житті немає…
Валентина ОСТАПЧУК.
Є у нашої сестрички
Годівничка для синички.
З лісу птахи налетіли,
Бо вже дуже зголодніли.
Фартушки вони вдягнули,
У віконце зазирнули,
Стали крихти всі клювати,
Дзвінку пісеньку співати.
Снігурі теж нагодились
Та до крихт – мало не бились.
Горобці й собі кричати,
Дзвінко-дзвінко цвірінчати.
Навела тут лад Сорока:
– З вами лиш – одна морока.
Розпищались, розкричались, –
Навіть крихти не зосталось.
Я б вас геть порозганяла,
Зерно все позабирала б…
А Синички їй сказали:
– Тебе ми тут не чекали.
І, будь добра, – не кричати,
Просим трохи помовчати.
Крихти нам ти не давала
І пшона не насипала.
Годівничка – тільки наша
Й все, що в ній: і хліб, і каша.
Не страшна зима синичкам:
Під віконцем – годівничка.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
Скільки зайчик ніжок має,
Що так швидко утікає?
Наче блискавка він скаче.
Не впіймать його, одначе.
Зайчик наш капусту любить,
Діточок своїх голубить.
Шубку він пухнасту має,
Злих мисливців завжди лає:
"Не дають зайцям пожити –
Потоптать зелене жито.
Зайці змушені втікати,
Аби шубку не порвати".
Аркадій ЧАБАНЧУК.
с. Новий Мосир.
Звір цей має довгі вуха
І сіренького кожуха.
Дуже скорий побігайчик,
Звати його, діти,…
Хвіст пухнастий вона має
І курчаток полюбляє.
Їй на місці не сидиться –
Звуть її усі…
Що за звір сидить в кожусі,
Не відходить від бабусі?
Язичком вмивається…
Як він називається?
Він по лісі все гуляє,
Мед солодкий полюбляє.
Шубу теплу не скидає,
Хоч і спека дошкуляє…
Хто це буде? Хто з вас знає?
Що за Дід сердитий ходить,
Хоровод з Зимою водить?
Усі шибки розмалює,
Із Сніжинками танцює.
Як вщипне за ніс, за вуха –
Одягай мерщій кожуха.
Ви ж тепленько одягайтесь,
Й того Діда не лякайтесь,
Бо як Сонце припече, –
Він геть з двору утече.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
смт Люблинець.
Залишити коментар