Він просто хотів малювати УкраїнуТворчість Тараса Григоровича Шевченка є батьківською криницею для усіх українців на віки вічні. Академік Петербурзької Імператорської Академії художеств, що з дитячих років прагнув лише малювати, був покликаний долею боронити рідне слово.
Проте у баталіях за слово рідне поет створив лишень сотню творів, які усі повноцінно стали літературною класикою української мови, "… бо знать од Бога… за Тарасом Шевченком…". І погодьтеся, що усі літературні твори Великого сина України належать до Небесної Сотні Псалмів до Бога.
Та у малярстві Тарасові таланило найбільше. Саме ці його здібності на прохання 100-літнього діда Івана Грушівського, чотового сотні Максима Залізняка, Софія Енгельгарт, дружина відомого усім обізнаним з біографією Тараса Шевченка поміщика В. Енгельгарта, прийняла сироту у панські покої і зробила його челядником. Маємо визнати, що увага цієї вишуканої пані до естетичного виховання козацького онука дала великі наслідки українській національній та світовій живописній культурі взагалі.
Будучи учнем великого Карла Брюлова, Тарас Шевченко приніс в українське образотворче мистецтво передову європейську школу. Його ранні, ще студентські твори палають теплими кольорами життя і Сонця, а сюжети – низькими поклонами Україні.
З цього доробку маємо виділити картину "Селянська родина". Мене вона повела у раннє дитинство Тараса. Бо тільки так міг зобразити батьківську хату, маму, батька з люлькою, себе самого у довгій сорочині біля дерев'яного візочка той, хто написав:
"Садок вишневий коло
хати,
Хрущі над вишнями
гудуть…".
Але найдостойніша постать – у глибині картини. На призьбі під хатою ніби на самоті сидить рідний дід Тараса Шевченка Іван Грушівський, що після руйнації козацької Січі Катериною ІІ пристав у прийми до вдовиці шевця (Шевчихи). І відтоді батько Тараса запишеться як чумак Грицько Шевченко. І ніби за бабиним ремісничим статусом постане українське прізвище, що генієм і творчістю Тараса набуде рівня українського національного символу духовності.
Є у неоціненній спадщині українського живопису картини автора відомого прижиттєвого портрета Лесі Українки – художника Фотія Красицького "Гість із Запоріжжя".
Український художник Фотій Степанович Красицький (1873–1944 р.р.) є рідним онуком сестри Тараса Шевченка Катерини. Саме сестра Катерина по смерті матері, яка була найстаршою серед дітей, опікувалася сиротою Тарасом.
На картині "Гість із Запоріжжя" Фотій Красицький розгортає найприємніші події свого знаменитого роду.
На пасіку до старого козака-гайдамаки Івана Грушівського прибув козак-бандурист, що після руйнації козацького війська поніс слово рідне українське піснею через майдани та ярмарки по всій Україні.
Відома своєю присутністю скрізь і всюди баба Шевчиха привела до гостя засоромленого сироту Тараса, а сестрична Ярина усе бабі догодити хоче, навіть святковий одяг покійної мами зодягнула, бо ж до діда Івана із самого Запоріжжя гість приїхав. І мусить він, Тарас, оце тепер перед дідом та його гостем сповідь побратимську тримати. А тут оце ще баба і Ярина допікають ніби він, Тарас, малий ще. Так йому вже аж 9 років.
Господь наділив людину розумом. У своєму повсякденному житті людина вишукує способи любові до ближнього. Вагомим джерелом у цих пошуках є естетика наших стосунків та почуттів. Українці покликані їх формувати за високою національною естетикою творчості Тараса Григоровича Шевченка.
Я прагнув звернути увагу лише на епізодичний прояв генія Великого Тараса у його творчості і його родоводі. Переконаний, що у кожного – свій Шевченко. Саме у цьому велич його Генія.
Іван СИДОРУК, Заслужений працівник культури України.
НА ЗНІМКАХ: репродукції картин Тараса Шевченка "Сільська родина" та "Гість із Запоріжжя".
Залишити коментар