Поет, мислитель і борець"Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині,
Однаковісінько мені,
Як Україну злиї люде
Присплять лукавії, в огні".
Т. Г. Шевченко.
Шлях побудови пам'ятника Т. Г. Шевченкові в нашому Ковелі був довгим. Постать Великого Кобзаря в образі апостола правди і свободи, створена скульптором Володимиром Шолудьком, заслуговує високої оцінки і не тільки у нас, волинян, а й зарубіжних туристів, які проїжджають через наше місто.
На березі тихоплинної річки Турії зійшов на курган із пророчим жестом Тарас Шевченко. Він йде зустрічати гостей із Європи, а нам, українцям, вказує шлях до майбуття.
День відкриття пам'ятника Генію українського народу, духовному провіднику нації Т. Г. Шевченку – увійшов пам'ятною датою в історію не лише Ковеля, Волині, а й усієї нашої України.
Нагадаю читачам "Вістей Ковельщини", що, як свідчать писемні пам'ятки, вперше Т. Г. Шевченко побував у нашому Ковелі у 1846 р. в складі наукової експедиції, а 22 серпня 2005 року він вдруге прийшов на нашу Волинь у бронзі і граніті, завдяки творчому таланту скульптора Володимира Шолудька.
В процесі його будівництва виникало чимало труднощів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Та все-таки слід подякувати колишньому міському голові Ярославу Івановичу Шевчуку, усім членам тодішнього міськвиконкому, громадськості міста, керівникам окремих підприємств, установ та організацій, а також колективу газети "Вісті Ковельщини", завдяки сприянню яких і відбулося зведення такої значимої для нашого міста пам'ятної споруди.
Тарас Шевченко – поет і просвітник, співець народної долі, мислитель і борець, геніальність якого і нині залишається на першому місці серед духовних скарбів України. Кому, як не Тарасу Шевченку, вдалося так співчутливо й поетично оспівати долю й недолю простих українських жінок, поєднати їх образи з образами верби, тополі і калини?
Так він творив своїми бунтівними думками і завжди був поряд з людьми, разом з якими ніс оту тяжку ношу, яку накинув на плечі нам царський уряд Росії.
Великий Кобзар не спинявся ні перед чим, бо прагнув бачити і серцем, і душею свій край вільним, не сплюндрованим, а людей наших – щасливими.
Не такими, як нас донедавна бачили наші колишні владці. Зерна, посіяні Тарасом Шевченком, проростали і вічно проростатимуть в серцях багатьох його нащадків.
Шановні ковельчани, жителі міста і району! Дуже жаль, що в теперішній час немає з нами нашого Кобзаря. Якби Тарас Шевченко був живий, що б він нам сказав і про що б запитав? Звідки у нас в Україні взялась ота тотальна неповага до людської особистості, її достоїнства, честі та її гідності?
І чому наші люди покірливо зносять наругу над собою, чому їм не вистачає рішучості, благородства, сміливості постояти за себе, за свою гідність?
Слава Богу, що пробудилася на Євромайдані в Києві і в областях України наша українська нація. Жаль лише, що ми заплатили за це кров'ю.
Коли правлячі кола починають міряти на свій аршин порядок і справедливість, це, як правило, загрожує корупцією, диктаторством. Користі для людей і держави від того мало. Це те, що ми бачимо і на сьогоднішній день: наша Україна прямує до "дефолту".
Тож, шановні мої ковельчани, не будьмо з Вами легковірами, вчімось не тільки слухати і коритись, а й розуміти, що криється за гарними словами. Вчімося думати і аналізувати людей не по красних словах, а по ділах.
А люди у нас мудрі – мудріші за наших політиків. Адже Майдан показав нам, що боротьба людей за свої права, за достойне життя – це не одноразовий акт, а тривалий процес, до якого треба бути готовим. Тим більше зараз, коли Україна стоїть на роздоріжжі, розпочинається період наступної виборчої кампанії. У цей час наші політики завзято змагаються одні з одними і в любові до нас – хто краще донесе до нашого народу свої почуття на плакатах, і хто більше наобіцяє.
Чому пишу до нашої газети "Вісті Ковельщини" ці слова? Тому що, можливо, нам з Вами доведеться знову обирати депутатів у Верховну Раду і нашого президента. А народ наш терплячий і довірливий, дивись, та й знову помилиться. Тож будьмо на чиїсь обіцянки обачливі тому, що, вивищуючи себе в очах чесних громадян, зловживаючи їх довір'ям, використовуючи владу не в інтересах країни і її людей, а для влаштування заможного квітучого свого життя, політики не відчувають ні вини перед своїми співвітчизниками, ні докорів сумління. Навпаки: нерідко нас вважають наївними простаками.
На превеликий жаль, у наших суспільних стосунках ще не зжиті до кінця лицемірство, практика подвійних стандартів, і все це разом викликає недовір'я до влади.
Тож нехай завжди, Тарасе, над твоєю горою у нашому Ковелі займається лише щасливий день і ніколи в світі не згасне запалена тобою зоря свободи, мудрості, синівської любові до неньки-України! Наші душі, як ніколи, відкриті для сприйняття Шевченкового заповіту. "Я так її, я так люблю, мою Україну убогу"!
Поглянь, Тарасе,
Хуторіють села наші,
А вони ж співали,
Були люди роботящі,
Тепер їх не стало.
Одних склали в домовину,
Інші розійшлися –
По всіх світах з України,
В найми подалися.
Про що ж мова, наш
Тарасе,
В Україні йдеться?
Народ, як та свічка, гине,
Злодій паном зветься,
А ти ж писав, що той
морок,
Колись та й минеться
І казав, щоб стерти в порох
Все, що паном зветься.
Твої сестри, наш Кобзарю,
У наймах посивіли,
А ми знов козацьку славу
На торги пустили.
Тепер уже наші сестри
По світу мандрують,
Аби з голоду не вмерти,
Вже й тілом торгують.
Як воскреснеш, знов
попросиш
Закрить в домовині,
Аби очі не бачили,
Як Вкраїна гине.
Валодимир СТЕПАНЧУК,
Почесний залізничник,
Заслужений працівник транспорту України.
Залишити коментар