Важливо почути кожногоНі, ні, шановний читачу, не переживай: я не реанімую гасла з недалекого минулого, коли пан Янукович та його прислужники урочисто обіцяли "почути кожного", а насправді не тільки не слухали, а й зверхньо попльовували на всіх. От і доплювалися…
А загалом гасло правильне і вкрай актуальне. В тому числі — і для журналістів. Бо сьогодні чимало наших земляків, розчарувавшись у владних, правоохоронних та інших структурах, свій порятунок у критичних ситуаціях вбачають винятково у засобах масової інформації. Тому й пишуть, телефонують, заходять саме до редакцій.
Обширна пошта і в мене. До кожного листа ставлюся з максимальною увагою і повагою, намагаюся більшість дописів використати у добірці, яку редагую. З цього приводу дехто мені зауважує: "А чи обов'язково було друкувати вірша чи байку Н. або П.? Адже вони недосконалі, хибують на стилістичні огріхи, не відповідають нормам правопису".
На це я відповідаю: кожен лист — то вияв довіри до Охріма Свитки, редакційного колективу. Ми маємо дорожити цією довірою, і в жодному разі не викидати допис у "кошик". У ньому — людські болі, тривоги, переживання або навпаки — радість, задоволення, втіха, якими люди хочуть поділитися.
От, скажімо, цілу "в'язочку" віршованих рядків надіслав із села Нового Мосира давній друг газети Аркадій Чабанчук. Заготовки творів "говорять" самі за себе: "Замовляння від алкоголізму", "Посвята матерям" (вже була надрукована), "Слово до газети", "Любов – Муза поета". Всіх їх, звичайно, одночасно неможливо опублікувати, але "Замовлення…" процитую:
Йшла Божа Мати до Миколи русявого
Алкогольні запої лікувати,
Від пекучої горілки відвертати,
Щоб алкогольне життя навік забувати,
Клятої горілки й до рота не брати.
Щоб близькі люди не плакали, не
ридали,
А ви, мужчини, про горілку забували.
Щоб не ставали дикі, а обходилися без
пиятики.
Щоб ви, хлопці, діток робили, а на
оковиту
Не тратили силу.
Щоб була у вас на спиртне сильна
алергія.
Щоб ви зненавиділи "зеленого змія".
Щоб ви не пили, не гуляли,
А тільки своїх дружин кохали.
Щоб ви знали, що робити
І як без клятої горілки на білому світі
жити.
Покляніться, що не будете більше пити —
Тільки тверезими станете жити.
Що ж, тема актуальна. То, може, спробуйте, кому потрібно, скористатися цим замовлянням?
Прозово-поетичного листа надіслав до редакції ковельчанин Андрій Ткач. Він написав: "Через три місяці мені виповниться (якщо доживу) 93 роки — хоч смійся, хоч плач. Пише вам інвалід війни Андрій Михайлович Ткач. Я пережив Голодомор, індустріалізацію, колективізацію, розкуркулення і 1415 днів і ночей війни.
Служив в Радянській Армії — від Сахаліна до Берліна, від Ленінграда до Ковеля, де працював у дев'яти організаціях. Молодим сучасникам хочу побажати:
Не впускайте в свої душі
Ви підступність сатани.
Не розпалюйте пожежу
Громадянської війни.
Треба зважено дивитись,
Де кипить життєвий вир.
Нам важливо для нащадків
Зберегти в країні мир!
Можна лишень по-доброму позаздрити ветерану, який навіть у такому поважному віці не втрачає оптимізму, бадьорості і почуття гумору. Хай же ще не один рік його супроводжує поетична Муза і повага людей!
Порівняно недавно почала дописувати до газети ковельчанка Софія Вишиванка. Перші її публікації вже з'явилися на шпальтах нашого видання. Цими днями вона знову надіслала листа, де, зокрема, п ише: "Дуже вдячна Вам, що не залишили без уваги мої вірші і надрукували в газеті ("Битва за трон", "Сон генпрокурора").
Чесно кажучи, я вражена, які співчутливі і активні наші люди. Про це свідчить велика кількість їх поетичних думок, якими вони діляться із земляками. Дуже сподобалася "Синівська сповідь" Тетяни Добиш. Добре, що ковельчани такі не байдужі до долі нашого народу і України.
Дякую Вам ще раз і знову — віршами!".
Пані Софія запропонувала три своїх нових твори. Вони пронизані любов'ю до України, непідробною тривогою за її майбутнє. Один із них, названий "Ганьба!", — це вже сатира, де автор не шкодує гострих і дошкульних слів на адресу наших можновладців:
Кричали, плакали, співали.
Хрестами, палками, мечами
Боролись, мерзли й страйкували,
А Крим із соромом про…ли.
Чому ж язики в ср…ку повпихали,
Наказу довго не давали?
Усім, панове, нам ганьба:
Ні слави, ні волі в нас нема.
І панує ворог дикий
На нашій сторонці.
Гріє д…пу, гріє пику
На вкраїнськім сонці.
Що ж, не по-жіночому різко, але, мабуть, справедливо. Бо надто багато дивного і незрозумілого нині діється в Україні. Ось це найбільше й тривожить народ і наших дописувачів.
Охрім СВИТКА.
Залишити коментар