Лиш боротись – значить житьВ газеті "Вісті Ковельщини", як і в багатьох інших засобах масової інформації України та Росії, досить часто публікує свої поезії член спілки російських письменників Олександр Бившев із селища Кроми Орловської області.
Сам педагог за освітою, він викладає німецьку мову в одній із шкіл. Активно виступає проти агресивної політики Москви щодо України, поетичним словом підтримує боротьбу українських патріотів, в тому числі й вояків УПА, за вільну і незалежну Україну.
Творчість поета викликала величезне невдоволення в місцевої влади і правоохоронних органів. Проти нього порушено кримінальну справу за буцімто розпалювання національної ворожнечі і підбурювання до екстремістських дій. Важко передбачити, чим завершиться гоніння на пана Олександра, але, знаючи про суспільно-політичну ситуацію в Росії, можна не сумніватися: покарання буде жорстоким.
В цьому, зрештою, немає нічого дивного, бо путінський режим в боротьбі з прихильниками демократичного розвитку країни дедалі активніше застосовує політичні репресії й наступ на вільнодумство. Під один копил підганяються підручними історії, забороняються "неблагонадійні" інтернет-сайти й газети, цензура лютує на телебаченні і т. п. Дійшло до того, що окупаційна влада Криму, керована Москвою, заборонила в'їзд на територію півострова лідерам кримсько-татарського народу!
Сумніваюся, що ті, хто з піною на вустах волав: "Путін, прийди!" або "З Росією - навіки!" чекали такого від "демократії" по-російськи. А це ж – лишень початок…
Охрім СВИТКА.
Все переплуталось нині:
Схід наш вогнями горить.
Ситі злодії з Росії
Вчать Україну любить.
Наче жонглери, жонглюють
Словом. Таке наплетуть!
Душі довірливі чують,
Вірять в оту каламуть.
Милі мої українці,
Дуже довірливі ви!
Кров, горе, біди – "гостинці",
Що вам дарують з Москви.
Скільки "щедрот", та й одразу.
Що там казати? – Брати!
Кинуть нам – зашморгом – газу,
Тільки більш вдвічі плати!
Крим потихеньку відріжуть,
З заздрощів – стільки землі!..
Янголи майже безгрішні,
Били поклони земні.
Ревно іконам молились,
І присягали, й клялись.
Наші "месії" зрадливі
Чуть припекло – подались
Зразу до старшого брата,
В тихий ростовський кічман…
Підла державницька зрада,
Підлий ганебний обман.
Й вірити їхньому слову?!
Боже, прозрійте сліпі!
Платим синів наших кров'ю.
Міру, де вищу знайти?!
Серце здригається тяжко:
Знову яка вже труна!
Страшно, народе мій, страшно,
То наша плата страшна.
За ту довірливість прикру,
Віру в ганебних "месій"…
Господи! Хочеться крикнуть,
Щоби почув світ глухий…
Вірю: усе час розважить,
Зрадникам видасть сповна.
Кара на них Божа ляже:
Вічна ганьба й чужина.
Олена МОКРОУСОВА.
Україно, ненько наша мила,
Для усіх нас – рідна сторона,
Ти дала усім нам волю й силу
І найкращу пісню нам дала.
Ти могутня, наша Україно,
І найкраща на усій Землі.
Твоя мова – вічно солов'їна
Й наймужніші дочки і сини.
Тут і ружа, м'ята і калина,
І волошки в золотих житах,
Тут росте й лікує материнка,
Тут найкраща на землі роса.
Тільки тут усі пахучі трави,
Тут найкращі подихи краси.
Тут почув я тихий голос мами
І природи ніжні голоси.
Тут для мене солов'ї співають
І кружляють журавлів ключі,
Жайворонки мріють над полями,
Зорепади манять уночі.
Україно, наша ти колиско,
Всі твої діброви і гаї,
Всі сади моєму серцю близькі,
Для мене – єдина ти в житті.
Збережем красу не поодинці,
А усі разом і навіки,
Бо для цього всі ми – українці,
І тому ж бо звуть нас "козаки".
Україно, сторононько мила,
Ти для всіх нас матінка одна,
Ти в любові нас усіх зростила,
Тож прийми любов ти і від нас.
Козака покохала дівчина,
А козак той пішов у похід.
На прощання сказав: "Не загину.
Не з таких український наш рід".
Воював він за рідну Вкраїну:
Буде вільною наша земля;
І не смів забувати дівчину,
Її голос він чув іздаля.
Ось і бій вже останній проходить,
Всі на конях летять уперед,
Тільки щастя козаче десь бродить,
А козачая доля – не мед.
Козака вража куля догнала,
І лежить він тепер у траві,
А його ж так дівчина кохала,
І її він забути не зміг.
Вільне Сонце йому вже світило,
Україна всміхнулась свята.
Не побачить його лиш дівчина,
В неї посмішка щира, проста.
Б'є копитами кінь біля нього.
І земля, і трава – все летить.
Шкода всім козака молодого,
Він умів воювати й любить.
Воював він до свого загину.
І загинув за рідний народ.
Він кохав українку-дівчину,
Але куля спіймала його.
Що ж, загинув козак український,
Але слава про нього не вмре.
В нас живе наша воля, і більше
Вже ніхто її не відбере.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Криївками лісу, в багаттях доби
Скресали в борні Божі сили.
За покликом серця повстанці-сини
Боронили шляхи України...
Палає зорею тернове віття,
Шлях світить борцям за свободу.
Кується в двобої Майдану життя
Під стягом козацького роду.
Небесно горять молитовні вогні,
Розп'яття хрести — в плині долі.
В підніжжя Героям спадають вінки,
Освячені Правдою волі...
Волинський ліс могутність ніс,
Лунав повстанськими піснями.
Багаття криці оберіг
Сталив геройськими стежками.
У сяйві неповторної зорі,
У битві волі, в горнилі долі –
Волинський ліс на виднокрай свічі-душі
Священний славен-гімн заводить.
Іван ЯРОШИК.
Залишити коментар