Всяка всячина / Посиденьки з Охрімом Свиткою

26.07.2012

Посиденьки з Охрімом Свиткою

І жартома, і всерйоз

Люди хочуть, щоб їх почули

Без усякого перебільшення можу сказати: в редакційній пошті найчастіше зустрічаються листи, адресовані мені. Бажаючи взяти участь у посиденьках з Охрімом Свиткою, люди надсилають розповіді про свої нерозв’язані проблеми, сатирично-гумористичні твори про негаразди сучасного життя, охоче беруть участь у конкурсах, теми яких підказують наші читачі.
Так, ветеран праці Олексій ПИЛИПЕЦЬ із Ковеля просить допомоги у вирішенні двох важливих для нього і багатьох інших городян питань. Як він повідомляє, в будинку по вулиці Незалежності, 75 руйнується карниз на п’ятому поверсі. На землю летить штукатурка, цегла, а внизу граються діти, у своїх справах ідуть перехожі. На жаль, звернення до майстра РЖКП–1 результатів не дало. То, може, газета допоможе?
Інша проблема полягає в тому, що автобусна зупинка по вулиці Грушевського «Дачний масив «Дружба» нещодавно обладнана новою лавкою для пасажирів. Це добре. Але погано  те, що лавка для відпочинку зависока, на неї практично сісти неможливо, бо ноги не дістають до землі. «Цікаво знати, хто так зробив?», – запитує О. Пилипець.
Хотілося б почути відповідь на це запитання і мені.

• Інший читач, який не захотів, щоб його прізвище оприлюднювали в газеті, поскаржився на великі черги, які вишиковуються у відділеннях Ощадбанку, де виплачують гроші «на поховання». «Там, де видають  тисячу вкладникам колишнього Ощадбанку СРСР, черг практично немає, – зауважує ковельчанин. – А от щоб отримати належну суму за померлого, треба добряче попомучитися. То, може, варто збільшити кількість віконечок, де обслуговують клієнтів – переважно б абусь і дідусів похилого віку?».

А ще обурює читача порядок, згідно з яким щороку треба поновлювати документи на одержання тих кількох сотень гривень. «Торік я оформив такі документи, а цьогоріч знову довелося затрачати час на їх оформлення», – поскаржився чоловік.

• Передплатники «Вістей Ковельщини» з великим інтересом ставляться до різноманітних роз іграшів і конкурсів, які я проводжу. От і зараз надходить багато листів, у котрих люди пропонують різноманітні варіанти підписів до фотознімка Мирослава Данилюка, на якому зображені кінь із щасливим їздовим і автомобіль, якого штовхає не зовсім щасливий пасажир.

Але позаяк варіантів чималенько, я їх сьогодні наводити не буду, а постараюся зробити це під час наступних посиденьок. Зараз же зазначу, що певний інтерес  викликала невелика замальовка Наталії Міледіс «Прекрасне». Як ви пригадуєте, ми запитували, яка головна особливість цього тексту і обіцяли першому, хто надішле правильну відповідь, приз.

Першою, як завжди, відгукнулась ковельчанка Неля Трошина, котра надіслала невеликого вірша, назвавши його «Петрик і Поліна».
Ось його останні рядки:

Зустрів Петрусь свою
 дівчину –
Прекрасну, чарівну Поліну.
Її краса, як зірка в небі, засіяла,

І павича вона зачарувала.
Що ж, гарно написано, але не по суті. Правильну відповідь дала Оксана ШАЙНЮК з Ковеля. Пропоную вашій увазі її листа:
«Добрий день, Охріме!

Особливість розказаного Наталією Міледіс полягає в тому, що усі слова, крім сполучників, починаються на літеру «П».
 Ще цікаво: Наталія Міледіс – це прізвище чи псевдонім? Можливо, вона читала книгу Наталії Коробко «Без обличчя»?».
Думаю, пані Оксана і пані Наталія, телефон якої у мене є, налагодять стосунки між собою і з’ясують питання, що їх цікавлять.
А наразі вітаємо Оксану Шайнюк з перемогою і призом, який вона завтра може забрати в приймальні редакції газети «Вісті Ковельщини».

• На закінчення слова дуже попросив наш постійний дописувач Яків Лавренко. Свій ліричний твір він назвав «Стукай далі…»:

Не комизся тим, що тебе
 кохаю,

Як воду влітку – спраглая
 земля.
Поки покаже хмара свого жалю,
Її напоїть й дасть нове життя.
Та що тобі, прозаїку затятий?
Відлуння в твоїм серці –
 невдячне забуття,

І нерв кохання злісно
 перетятий.
Тебе цікавить лиш своє буття.
Душа закрита сімома замками.
Не йде назустріч тихо
і чемненько.
Тебе це зовсім не цікавить,
Що моє серце стука десь
 близенько.
Не вмирай, моє серце,
не вмирай!
Стукай далі моєму коханню!
А підеш ти у пекло чи в рай –

Я тепер, дорога, не вгадаю.
Стукай роки, а, може, лиш дні.
Хтозна, скільки ці будуть
 страждання.
Але хочу, щоб я ще так щиро
 кохав,
Коли подих наступить
 останній.
Охрім СВИТКА.