ВечорниціЯк тільки, було, відшумить в Україні зимове народне свято Миколая, влаштовувались у селах вечорниці. Сходилися дівчата та хлопці щовечора до хати — переважно самітньої вдови чи солдатки. Домовлялися про приміщення дівчата. Вони й платили за це хлібом печеним, пшоном, борошном, полотном, але тільки не грішми. Вважалося, їх бере тільки шинкар.
У будні на вечорницях дівчата працювали: пряли, шили собі сорочки, вишивали на придане рушники, дерли пір'я, кукурудзу лущили. І все те під гарну пісню, здоровий гумор.
А хлопці залицялися, розказували різні бувальщини, небилиці, співали, танцювали. Зібрання ті були своєрідним клубом молодих людей. Тут вони зближувалися, пізнавали один одного, а потім одружувалися. Дослідники народного побуту доводять, що українські вечорниці були колись для молоді і розвагою, і школою виховання. Там дівчата й хлопці вчилися співати, танцювати.
Ніколи не дозволяли собі того, що виходило за межі народної моралі. Тих, хто припускався поганого вчинку, говорив грубі слова, вилучали з парубочої чи дівочої громади, піддавали загальному осуду. Тому таке й траплялося дуже рідко. Дівчата були гордими, цнотливими, а парубки — чесними, мужніми, справжніми козаками.
Саме на вечорницях народжувалися кращі пісні, легенди, жартівливі оповідання, приповідки, загадки, красиві, веселі й сумні обряди. Зокрема, прощання нареченої з дівоцтвом, проводи хлопців до війська. У рекрути виряджали спеціальною піснею. Дарували парубкові хустину, щоб (як не дай, Боже, загине) було чим покрити йому голівоньку. Якщо ж спіткає страшна біда, загине козак, його дівчину усіляко підтримували на вечорницях.
Лад на вечорницях тримала паніматка — так називали господиню хати. Про неї й приповідка була: "Паніматка, як сова, а очі шулічі". Якщо додому парубки та дівки повертались опівночі "з першими півнями" — це вечорниці, а коли засиджувалися аж "до третіх півнів" — досвітки. Свої вечорниці мала кожна частина села або й кожна вулиця. Навіть на маленьких хуторах було не менш, як дві хати для них: не годилося ходити на ті самі рідним братам чи сестрам.
Були вечорниці буденні й святкові. Ходити ж на них годилося тільки неодруженим молодим людям. Перед початком Великого посту такі зібрання припинялися, бо "великий гріх" .
Підготував Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар