Всяка всячина / Охрім Свитка повертається

Охрім Свитка повертається

І   жартома,  і   всерйоз

Цими днями я отримав листа наступного змісту:

"Шановний пане Охріме!

Вже майже рік пройшов з того часу, як у нашій газеті зникла рубрика "І жартома, і всерйоз". На мою думку, та й, мабуть, на думку інших читачів, її потрібно відновити.

Так, в країні  ще тривають військові дії. Так, є поранені і вбиті. Так,  кінця війни на Сході не видно. Але то абсолютно не означає, що ми повинні бути песимістами і, склавши руки, сидіти, журитися і лити сльози.

Адже нація, яка має схильність до гумору і сатири, образно кажучи, не убієнна. Її неможливо ані знищити, ані здолати. Можливо, на зло ворогам нам і потрібно більше жартувати, тоді й жити буде легше.

Кость Волинський".

Прочитавши цього листа, я подумав: "Мабуть, пан Кость має рацію. Народ, який сміється, безсмертний. Це підтверджує наша історія, де золотом висвічують імена відомих поетів, письменників, публіцистів, для котрих головною зброєю були гостре слово, дотепний жарт, гумор, сатира, іронія і сарказм. Завдяки їм ми зберегли свою ідентичність, силу духу і презирство до ворогів".

У новому "форматі" рубрика "І жартома, і всерйоз" з'являтиметься на шпальтах поперемінно з рубрикою "Інформаційна мозаїка".

Право дебюту сьогодні після тривалої перерви має Кость Волинський, який разом із листом надіслав твір "Вершник" – "гумореску, а можливо, і бувальщину", як він зазначає.

Вершники

Жили в селі одному такі собі куми:

Кум Степан і його вірний кум Панас.

На фермі разом дружно

 працювали,

Один був трактористом, а другий

 коні пас.

Любили хлопці в лісі полювати,

Азартними вони мисливцями були.

Не було їм часу по неділях

 нудьгувати,

Приводили у дію вони свої стволи.

І ось коли прийшли якось до лісу,

На здобич встигли очі навести,

Побачили вони сліди вепрячі,

І миттю вирішили пацю віднайти.

А на снігу слід було добре видно,

Ішли куми тихенько, треновані були.

Коли уперлись у болото, стало

 очевидно,

Що цього вепра все ж таки

 знайшли.

Бо слід вів чітко в це болото,

А виходу назад, на щастя, не було.

Значить, тут ти заховалася, істото,

Як добре, що сліди не зовсім

 замело.

Степан з одного боку залишився,

А кум Панас в "загінку" перейшов.

Степан на "номері" тихенько

 причаївся,

І тут Панас в болото з голосом

 ввійшов.

З куща десь взявся заєць сірий,

І прямо від болота до лісу поскакав.

Степан всім корпусом різко

 розвернувся,

І прямо в зайчика-стрибайчика

 стріляв.

В цей час кабан з трави підвівся,

Степан цього не бачив, бо задом 

він стояв,

А вепр від пострілу відразу

 сполошився,

І бідного Степана між ноги підійняв.

Як добре, що Степан не зовсім

 розгубився:

Від страху він схопивсь за вухо

 кабану,

І так за нього сильно учепився,

Що лиш належне слід віддать йому.

Трава висока, і кабана ледь видно,

А зверху над  травою мчить кудись

 Степан.

Панас  прицілився і стало очевидно,

Що провалився їх мисливський

 план.

Не буде ж він у кабана стріляти,

Коли на спині кум Степан сидить.

І кинувсь навперейми він друга

 визволяти,

А  трава під ними тільки шелестить.

Добре, що в купину цей кабан

 спіткнувся,

Добре, що Степан скотився, як

 мішок.

Добре, що кабан назад не

 повернувся,

Бо Степан вже й так дістав

 нервовий шок.

Ось така пригода з кумами

 приключилась,

А наш Степан до вечора свій стрес

 "знімав".

Добре, що пригода ця між ними

 залишилась,

І ви тихенько будьте, не здіймайте

 тарарам.

Кость ВОЛИНСЬКИЙ.

Фейлетон

Святвечір бізнес-леді, 

Або бал у сатани

Тиха ніч. Кутя, ковбаска,

Переповнені столи.

Тут спиртне рікою ллється

На балу у сатани

Над убогими сміється:

"Землю, душу продали

Про чесноти, святість, БОГА

Геть забули – пропили".

Розум – смерть для Люцифера:

Думки в хаосі блукають.

Пишнотілую "царівну"

Всі цілують, обіймають.

Вихиляється драглями,

Молочні "бідони" скачуть.

Всі танцюють і сміються

(Біси дикі навіть плачуть).

Друга "леді"  повзає столами

Кожного цілує в пику,

Дрига товстими ногами,

Наклика на себе лихо.

І регоче п'яний "сброд"…

Ви скажіть: це – наш НАРОД?!

Ніна СВІТЛА.

Мудрі думки

Що таке щастя?

Щастя – це квітка папороті, яка цвіте вночі на Івана Купала. Всі шукають її, не знаходять. Зате закохані, пов'язані тим пошуком, любляться, цілуються, щасливіють.

Щастя – це коли тебе вдома чекають, люблять і кохають;

Щастя – це коли немає війни, а панує мир;

Щастя – це коли в твоєму життєвому просторі відсутні зло, гординя, агресія, заздрість, а ти оповитий любов'ю та добром і   не задумуєшся над тим, чи ти щасливий.

Щастя – це коли ти не відчуваєш старіння свого тіла, а йдеш попід руку із вічно молодою  душею і спішиш за вічно юним духом;

Щастя – це коли ти займаєшся улюбленою справою. Підкоряєш свою омріяну вершину і, не зупиняючись, шукаєш іншу, ще вищу, ще важче доступну;

Щастя – це коли серед хмар ти бачиш Сонце, посеред хмурості – радість, поміж зла – добро.

Тому, прокинувшись вранці, зустрічай Сонце, наповнюй себе емоціями радості, закладай у прийдешній день позитив.

Пам'ятай, що скільки б тобі не виповнилося років, – дні твої завжди фестивальні, а щастя – в тобі самому.

Будь щасливим!

Анатоль КОХАНОВСЬКИЙ.

Шановні читачі!

Запрошую  Вас до участі в моїй добірці "І жартома, і всерйоз". Надсилайте свої листи, які можуть бути і з "усмішкою", і з "перчинкою", байки, гуморески, бувальщини, малюнки і фотосвітлини.

До зустрічей на шпальтах газети!

Охрім СВИТКА.