Жила колись велика багатодітна сім'я на Донбасі. Діти з часом повиростали, одружилися, роз'їхалися далеко і рідко хто й приїжджав додому. Батько помер, залишилася ненька з найменшим синочком. Коли тяжко захворіла, то не було іншого виходу, як віддати дитя в інтернат. Перед смертю жінка попросила сусідку, коли помре, щоб та привезла хлопчика на похорон. Прийшла пора, і сусідка виконала прохання.
Покійниця ще лежала на покуті, а син заснув в кімнаті, де ненька доживала. Сниться йому, що мати каже: "Раз ти один з усіх дітей приїхав мене хоронити, то я тобі повідаю таке: як виростеш, оженишся на дівчині на ім'я Катя. Вона буде тебе глядіти, як малу дитину. А ти щоб слухав її та шанував".
Покійниця ще лежала на покуті, а син заснув в кімнаті, де ненька доживала. Сниться йому, що мати каже: "Раз ти один з усіх дітей приїхав мене хоронити, то я тобі повідаю таке: як виростеш, оженишся на дівчині на ім'я Катя. Вона буде тебе глядіти, як малу дитину. А ти щоб слухав її та шанував".
Більше ніколи мама не снилася. А той сон Петро згодом забув. Виріс він, закінчив школу, здобув професію механізатора, відслужив в армії. І вирішив відвідати одного з братів, який жив із сім'єю на Волині.
Дуже сподобалася йому ця місцина. Якраз цвіли садки, кругом зеленіло, не те, що у них – одні терикони та акації. А які люди тут привітні та доброзичливі!
Увечері пішов хлопець до клубу на танці. З першого погляду сподобалася йому одна дівчина – дуже гарна, струнка, жвава. Запросив її до танцю і відразу відчув, що ніяка сила вже не заставить забути її – наче причарувала. Тільки з нею танцював, ніби навколо більш не було дівчат.
Напросився Петро провести незнайомку додому. Вона погодилась, бо він теж їй сподобався: високий, кремезний, по-міському одягнений, чемно поводився. Якось дивно їй стало, що до нього ні з ким не хотіла вечіркувати, а тут – не відмовила чужому хлопцеві.
По дорозі додому розговорились, познайомились. Вона назвалася Катею, але він не згадав той давній сон. Спілкувалися двома мовами, все розуміли і відчули взаємну симпатію. Пара довго не могла розпрощатися…
А над ранок приснився парубкові сон: ніби знову йому каже матуся, що він зустрів свою Катю. Коли прокинувся – згадав колишній сон і подумав: якщо мама навіть з того світу благословляє його на одруження з дівчиною, значить – це його доля. Розповів братові все, той схвалив вибір, бо знав ту сім'ю і саму дівчину.
Другого дня пішли свататися. У хаті переполох: як так швидко? Але брат заручився, що Петро буде хорошим і надійним чоловіком для Каті. Через місяць молодят розписали.
Весілля було скромним. Наварили бульби, вареників з вівсяного борошна, капусти натушкували. Правда, хліба на столі не було, бо пшениця тоді не вродила. Потім подружжя не раз згадувало своє весілля – і сумне, і смішне, бо вареники були з остюками, зате із шкварками.
Прожили вони разом душа в душу майже 50 років. Двох синів і доньку виростили. Сини пішли в батька. А донька – в матір. На рідний Донбас Петро й не думав перевозити сім'ю, бо полюбив усім серцем Волинь.
Катя була для Петра усім, чим живе людина. Як мама передбачала, такою й стала: гляділа чоловіка, як малу дитину. І старалася все робити сама: прибіжить з лікарні, де працювала, все попорає, наварить, аби її Петро відпочивав, бо тяжко працював механізатором у полі.
У домі дружина була лідером, а чоловік підкорявся їй в усьому, підставляв міцне плече, коли потрібно. В сім'ї панували злагода і взаємоповага. А люди казали, що живуть Катя з Петром, як пара голубів.
Щасливі батьки і сім'ї синів та доньки проживали в одному населеному пункті. В будь-яку пору приходили одне одному на допомогу. А вже бабуся Катя була справжньою Берегинею родини: справиться вдома – і біжить то невісткам, то доньці допомагати онучат глядіти, грядки полоти. Онуки та правнуки дуже любили своїх стареньких дідуся та бабусю.
Їхній рід об'єднав представників Заходу і Сходу України, а коріння розрослось у велику і дружну родину, яка тепер продовжує збільшуватися.
Валентина ОСТАПЧУК.
Залишити коментар