Посиденьки з Охрімом СвиткоюГасло «Почую всіх!» сьогодні настільки популярне, як колись «Вся влада – Радам!» або «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Не буду нагадувати, хто його проголосив, бо це й нам усім відомо.
Скажу про себе: я теж щиро прагну почути всіх і надати кожному з них слово на традиційних посиденьках. Не завжди це вдається, бо бажаючих виступити більше, аніж місця у моїй «світлиці». Але в загальному принципу демократії і свободи слова, як мені здається, дотримуватися вдається.
Сьогодні у мене – троє гостей. Одного із них – Володимира Ходька – запросив аж із села Улянівки Переяслав–Хмельницького району Київської області. Ну, дуже вже мені сподобалася його «промова», опублікована днями у «Веселій світлиці» газети «Сільські вісті». Двох інших виступаючих ви знаєте.
Отож, слово – моїм гостям.
Охрім СВИТКА.
Пошли мені, святий Боже,
Велику надію,
Що при цій перебудові
Я не околію.
Врятуй мене від опіки
Та від піклування
Різних партій, фракцій, рухів
Та реформування.
Пошли мир і чисте небо
Над моєю хатою,
Щоб город я не копав
Навесні лопатою.
Щоб я мав із чим піти
В торговельну точку
І купити своїм дітям
Штанці та сорочку.
Дай здоров’я і терпіння
Мені, селянину,
Щоб зумів я пережити
Цю лиху годину.
Святий Боже, прошу тебе:
Нагадай Азарову,
Щоб копав свою ділянку
Двадцятигектарову!
Володимир ХОДЬКО.
Добрий день, шановний Охріме! Я завжди із задоволенням читаю «Посиденьки з Охрімом Свиткою».
Перш за все, хочу подякувати тобі за те, що ти відзначив мої підписи до фото Мирослава Данилюка, де двоє людей їдуть на возі, який запряжений коником, а поряд бідолаха-водій штовхає своє авто.
Адже до редакції я наважилась написати вперше. Скажу чесно: я приємно вражена таким подарунком (1 серпня у мене був день народження), і тому, «окрилена» успіхом, вирішила запропонувати читачам «Вістей Ковельщини» бувальщину у віршованій формі, яка трапилася з моїм татом.
Тема вірша актуальна на сьогоднішній день, бо вже підійшла пора збирання врожаю. І багато чесних, працьовитих господарів на своїх городах зненацька застають або помічають «сліди дій» непроханих помічників, які не гребують нічим.
Так що прислів’я: «Хто не працює, той не їсть» сьогодні звучало б по-іншому: «Хто й не працює, все одно їсть».
В селі на Вільці сталася пригода:
Іван зловив злодюжку Соньку
в себе на городі.
Вона ж бо довгі руки має
І все чуже до себе загрібає.
Осінній день на славу сонячний
удався.
Іван із Ковеля раненько у село
подався.
Їхав коником та краєвидом
милувався –
Незчувся, як і села дістався.
Кума Івана, Сонька, теж раненько
встала
І свій деньок розумно
спланувала:
Як то картоплю в себе
докопати,
А в кума моркви й буряка
нарвати.
Як дістався Іван до свого
поля,
У нього серце стислося
від болю:
Весь урожай, що в полі ріс,
Хтось забрав і десь поніс.
Слідом злодюги Йван пішов
І під возом у куми добро своє
знайшов.
Ткнув буряк і моркву їй під ніс:
«Сонько, хто ж то мій урожай
тобі приніс?».
«Куме, я на твій город ходила
с…ти.
Не могла, щоб щось не взяти.
Ну а цибулю, що росла,
Я ще раніше узяла.
Прихопила капустину,
Огірків взяла у фартовину,
Бобу нарвала у припіл,
Ще й вам лишила на «розпил».
«Кумо Сонько, схаменися!
Ходиш в церкву – там молися.
Божу заповідь виконуй
«Не вкради!»,
Що взяла чуже, то поверни.
Треба жити з Богом у душі,
Шанувати всіх людей вже слід.
Викинь з голови думки ти злі,
Та візьмись за розум хоч
на схилі літ!».
Олена ПАЦАЛАЙ.
Малюнок автора.
Нещодавно в залі чекання вокзалу станції Ковель довелось розповсюджувати одне з патріотичних видань. Отримуючи з моїх рук популярну газету, одна з пасажирок, подякувавши, додала: «Добре було б, як би ще на вокзалі, крім газет, можна було б купити щось поїсти. Я тут з валізами, і не маю змоги вийти в місто, аби придбати щось із харчів».
Її зауваження з цього приводу небезпідставне. Вже тривалий час не діє вокзальне кафе, не працюють розташовані на перонах продовольчі кіоски №№ 5 і 7. Відсутність подібних торговельних закладів особливо дошкуляє тим, хто з речами мусить довше чекати потрібного поїзда. І не тільки людям, які вирушають у далеку дорогу, а й пасажирам приміських составів.
Оскільки наболіле питання з обслуговування пасажирів не вирішується з невідомих причин довгий час, пропоную керівництву вокзалу дозволити комусь з приватних підприємців відкрити в головному залі чекання хоча б лоток з реалізації окремих продовольчих товарів. При цьому звільнити таку особу від орендної плати, щоб не здорожчала вартість реалізованих виробів.
Яків ЛАВРЕНКО.
Залишити коментар