Хочемо,
як краще…
Кому невідомий вислів: "Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди"?
Бо й дійсно: іноді, прагнучи зробити щось хороше, дехто з нас чи то з невміння, чи то з лінощів, чи то з небажання, роблять усе навпаки. Недарма ж кажуть: благими намірами встелений шлях у пекло.
Але сьогодні – не про пекло – цур йому, пек!
Сьогодні – про більш прозаїчні речі. От хоча б про благоустрій. Добру справу зробили комунальники міста, заасфальтувавши і привівши до ладу вулиці Міцкевича і Будищанську в районі ЗОШ № 10. Тепер там і йти, і їхати – одне задоволення.
Та ось днями мій знайомий, повертаючи автівкою на Будищанську, трохи не загубив колесо і не вибив зуби: якраз на повороті якийсь недбайливець, прокопавши канаву, не засипав її, як слід.
Здавалося б, чого простіше: вирив канаву, зробив собі добре – негайно віднови початковий стан дороги. Але ж ні: я про себе подбав, а далі хоч трава не рости.
Можливо, саме так міркують деякі автоперевізники. Одному з них один із банків замовив на "маршрутку" рекламу, розмістив її, відповідно оформивши. Ось і їздила собі та "маршрутка", агітуючи людей користуватися послугами банку, називати який не будемо, щоб не зіпсувати і так зіпсовану його репутацію.
Та ось оказія: банк збанкрутував, або, по-народному кажучи, лопнув, як мильна бульбашка. В цьому дивного нічого немає, бо банки у нас лопають частіше, аніж клієнти одержують омріяні відсотки за депозитами.
Дивне інше: автоперевізник і надалі агітує за банк, який фактично не існує. Ми розуміємо: автоперевізник, можливо, хоче, як краще, але виходить, як завжди. От і запитав мене у телефонній розмові ковельчанин, Заслужений працівник культури Іван Сидорук: "А хіба господар "маршрутки" не знає, що в світі діється? Якщо знає, то чому людей вводить в оману?".
Прізвище перевізника, як і назву маршруту, який обслуговує, з етичних міркувань не називаємо, сподіваючись, що він, хоч "Вісті Ковельщини" читає і зрозуміє, про кого йдеться.
Абсолютно не сумніваюся у тому, що хотіли зробити якнайкраще шляховики, котрі облаштували так звані "лежачі поліцейські" по вулиці Шевченка неподалік від колишнього військового госпіталю. Щоправда, вийшли вони не зовсім "лежачі", а навіть трохи "стоячі", бо високуваті і кострубаті. Але справа навіть не в тому. Найгірше, що ці штучні перепони на загалом благоустроєній вулиці не пофарбовані, як слід було б, через що водії в сутінках іноді їх вчасно не помічають, а тому клацають зубами, тарахкотять підвісками і ресорами.
Тож від їх і свого імені хочу попросити шляховиків: "Доведіть справу до кінця!".
Самокритики ради мушу визнати, що й журналісти іноді, прагнучи догодити читачам, припускаються прикрих недоглядів, хоч і не спеціально. От і нещодавно редакція за традицією провела розіграш призів серед активних передплатників "Вістей Ковельщини", в тому числі борошна. Однак, публікуючи прізвища тих, кому випав виграш, ми помилково вказали, що у призових пакетах міститься по 5 кілограмів борошна. Насправді ж там було по 5 літрових банок його, оскільки саме такими "мірками" фасували муку редакційні працівники, адже ваги у них немає. З приводу допущеної неточності просимо вибачення у переможців конкурсу й обіцяємо в подальшому подібного не допускати.
Але ображає інше. Дехто з читачів, переваживши пакети і недорахувавшись п’яти кілограмів, вчинив скандал. Мовляв, сякі-такі журналісти, обманюють людей і крадуть у них борошно. Одна з жінок так розгнівалася, що навіть відмовилася від виграшу.
З цього приводу хочеться сказати таке. Працівники редакції не зобов'язані проводити розіграш призів чи забезпечувати когось борошном. Це вони роблять винятково з власної волі, прагнучи хоч у такий спосіб полегшити життя читачів, більшість яких ледве зводять кінці з кінцями. Тому кілька кілограмів цукру, борошна, круп тощо їм ніколи не будуть зайвими.
А щодо звинувачення у "крадіжках", то хай ці несправедливі слова будуть на совісті тих, хто їх проголосив. Бо виходить, як у тій примовці: за моє жито ще мене й бито.
Але як би там не було, робімо добро людям і надалі. Й нехай від вислову: "Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди", залишиться лише перша частина речення, винесена у заголовок моїх нотаток.
Із шануваннячком
до читачів –
Охрім СВИТКА.
І жартома, і всерйоз
Хочемо, як краще…
Кому невідомий вислів: "Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди"?
Бо й дійсно: іноді, прагнучи зробити щось хороше, дехто з нас чи то з невміння, чи то з лінощів, чи то з небажання, роблять усе навпаки. Недарма ж кажуть: благими намірами встелений шлях у пекло.
Але сьогодні – не про пекло – цур йому, пек!
Сьогодні – про більш прозаїчні речі. От хоча б про благоустрій. Добру справу зробили комунальники міста, заасфальтувавши і привівши до ладу вулиці Міцкевича і Будищанську в районі ЗОШ № 10. Тепер там і йти, і їхати – одне задоволення.
Та ось днями мій знайомий, повертаючи автівкою на Будищанську, трохи не загубив колесо і не вибив зуби: якраз на повороті якийсь недбайливець, прокопавши канаву, не засипав її, як слід.
Здавалося б, чого простіше: вирив канаву, зробив собі добре – негайно віднови початковий стан дороги. Але ж ні: я про себе подбав, а далі хоч трава не рости.
Можливо, саме так міркують деякі автоперевізники. Одному з них один із банків замовив на "маршрутку" рекламу, розмістив її, відповідно оформивши. Ось і їздила собі та "маршрутка", агітуючи людей користуватися послугами банку, називати який не будемо, щоб не зіпсувати і так зіпсовану його репутацію.
Та ось оказія: банк збанкрутував, або, по-народному кажучи, лопнув, як мильна бульбашка. В цьому дивного нічого немає, бо банки у нас лопають частіше, аніж клієнти одержують омріяні відсотки за депозитами.
Дивне інше: автоперевізник і надалі агітує за банк, який фактично не існує. Ми розуміємо: автоперевізник, можливо, хоче, як краще, але виходить, як завжди. От і запитав мене у телефонній розмові ковельчанин, Заслужений працівник культури Іван Сидорук: "А хіба господар "маршрутки" не знає, що в світі діється? Якщо знає, то чому людей вводить в оману?".
Прізвище перевізника, як і назву маршруту, який обслуговує, з етичних міркувань не називаємо, сподіваючись, що він, хоч "Вісті Ковельщини" читає і зрозуміє, про кого йдеться.
Абсолютно не сумніваюся у тому, що хотіли зробити якнайкраще шляховики, котрі облаштували так звані "лежачі поліцейські" по вулиці Шевченка неподалік від колишнього військового госпіталю. Щоправда, вийшли вони не зовсім "лежачі", а навіть трохи "стоячі", бо високуваті і кострубаті. Але справа навіть не в тому. Найгірше, що ці штучні перепони на загалом благоустроєній вулиці не пофарбовані, як слід було б, через що водії в сутінках іноді їх вчасно не помічають, а тому клацають зубами, тарахкотять підвісками і ресорами.
Тож від їх і свого імені хочу попросити шляховиків: "Доведіть справу до кінця!".
Самокритики ради мушу визнати, що й журналісти іноді, прагнучи догодити читачам, припускаються прикрих недоглядів, хоч і не спеціально. От і нещодавно редакція за традицією провела розіграш призів серед активних передплатників "Вістей Ковельщини", в тому числі борошна. Однак, публікуючи прізвища тих, кому випав виграш, ми помилково вказали, що у призових пакетах міститься по 5 кілограмів борошна. Насправді ж там було по 5 літрових банок його, оскільки саме такими "мірками" фасували муку редакційні працівники, адже ваги у них немає. З приводу допущеної неточності просимо вибачення у переможців конкурсу й обіцяємо в подальшому подібного не допускати.
Але ображає інше. Дехто з читачів, переваживши пакети і недорахувавшись п’яти кілограмів, вчинив скандал. Мовляв, сякі-такі журналісти, обманюють людей і крадуть у них борошно. Одна з жінок так розгнівалася, що навіть відмовилася від виграшу.
З цього приводу хочеться сказати таке. Працівники редакції не зобов'язані проводити розіграш призів чи забезпечувати когось борошном. Це вони роблять винятково з власної волі, прагнучи хоч у такий спосіб полегшити життя читачів, більшість яких ледве зводять кінці з кінцями. Тому кілька кілограмів цукру, борошна, круп тощо їм ніколи не будуть зайвими.
А щодо звинувачення у "крадіжках", то хай ці несправедливі слова будуть на совісті тих, хто їх проголосив. Бо виходить, як у тій примовці: за моє жито ще мене й бито.
Але як би там не було, робімо добро людям і надалі. Й нехай від вислову: "Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди", залишиться лише перша частина речення, винесена у заголовок моїх нотаток.
Із шануваннячком до читачів – Охрім СВИТКА.
І жартома, і всерйоз
Залишити коментар