Всяка всячина / І жартома, і всерйоз

Шановна редакціє газети «Вісті Ковельщини»! 

Висловлюю щиру вдячність Вам, а також дописувачу  Степану Тюбаю за хороші відгуки і добрі побажання у зв’язку з моїм творчим вечором, який відбувся 9 серпня ц. р.

Хочу лишень внести одне уточнення у замітку «Є ще порох у порохівницях» вельмишановного Степана Тюбая, опубліковану у «Вістях Ковельщини» 20 серпня ц. р. Автор написав: «Зі своїми гуморесками виступило багато учасників вечора і навіть діти».

Так, половину всього гумористично-сатиричного репертуару читали інші виконавці, але всі ці твори написані одним автором, тобто мною.

З повагою – Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.

• 
  

«Розумна доня»

Закінчила доня школу,

Для батьків – це щастя.

Адже їде в місто вчитись

Доня, їхня Настя.

Як-то кажуть – волам хвости

Крутити не буде,

Там здобуде професію,

Виб’ється у люди.

Продали батьки корівку,

Вгодовану пацю.

Додали, що накопили

Нелегкою працею.

Усе доні віддали,

Побажали щастя,

І поїхала у місто

Люба доня Настя.

Через рік приходить в дім

Від доні телеграма:

–Зустрічайте – їду в гості,

любі тато й мама.

Приготовте там обід,

Ви ж мої хороші.

Наладнайте торбу повну

І, звичайно, гроші.

Радість у батьків без меж,

Вмить стола накрили,

Як побачили дитя,

Враз оторопіли.

Зачіска – неначе сніп

Збитого волосся.

Розфарбована,  що ледь

Упізнать вдалося.

Мову свою забулася,

По-руські белькоче.

Часом і не зрозуміти,

Що вже вона хоче.

«Настенько, це ти  чи ні?

Що з тобою сталось?»

«Кака була, кака єсть –

Я не ізмєнялась».

х  х  х

Тут мораль, звичайно, є,

І дуже проста:

Якщо є в дитяти розум,

То й Людина вироста.

                Ніна ФЕДОРУК, ветеран праці.

с. Городище.

Шановний пане Охріме!

Одного разу, зайшовши на ринок по вул. Брестській, від знайомого дідуся почув таке: «І коли то в Україні не стало свого сала, що мусимо його завозити з Європи?!».

А я собі подумав: а чи не станемо  невдовзі завозити й польське молоко? Адже, як повідомляє преса, закордонні ферми виливають надлишки молока на землю. 

У нас може бути навпаки: поголів’я худоби скорочується, бо селянам невигідно її утримувати через низькі закупівельні ціни. В зв’язку з цим народилися гіркі рядки, які пропоную увазі читачів:

В Індії корова – святая тварина:

Спить у центрі Делі на твердій 

бруківці.

Це їй – як м’яка пухова перина.

Куди там до неї паршивенькій вівці!

Від Ковеля до Делі – довгі 

кілометри.

Але чому там до неї більше  поваги,  не можу «доперти».

Миньку нашу теж ми любим,

Добре доглядаєм.

А що робить з надоями –

До цих пір не знаєм.

Молоко з водою у ціні «зрівнялось».

Щоправда, як з води зробиш

Сир, сметану, масло –

Нікому й не приснилось.

Що сказати про торгівлю –

Копійки за кринку.

Шкода праці і здоров’я

Селянської жінки.

А мужі наші державні

До Європи нас рівняють,

Де зайве молоко

На вулиці виливають.

Враз забули про стандарти,

Як вчить Європа-мати:

Краще біженців кормити,

А не молоко виливати.

Молоко давала мати,

Потім – мила минька.

Як згадаю те дитинство –

Котиться аж слинька.

Знаю: про подібне не будуть

Нардепи турбуватись  –

Вже «на носі» вибори,

Треба готуватись.