Посиденьки з Охрімом СвиткоюТиждень тому на «Посиденьках з Охрімом Свиткою» прозвучала пропозиція до читачів газети придумати дотепний підпис до карикатури, на якій зображено чоловіка, що продає моркву, цибулю, картоплю і… рідну землю.
Як завжди, першою відгукнулась Галина Оліферчук з Люблинця. Ось її варіанти:
1.
В нашій рідній Україні
Можна все продати:
Совість, душу – все, що є.
Навіть свого тата.
Продаю картоплю я,
Моркву, цибулину.
Землю рідну – й ту продам,
Щоб не гнути спину.
2.
Вже наклав Іван «табу»
На свою фазенду:
«Краще землю я продам
Або здам в оренду.
На городі я трудивсь,
Аж напали пархи.
А картоплю за копійки
Продам олігархам?!
Досить їм в Верховній Раді
Без діла сидіти.
Хай купують в мене землю,
Щоб город садити!».
До речі, конкурс на кращий підпис триває. У ньому можуть взяти участь усі бажаючі. Їх варіанти ми друкуватимемо в міру надходження. Читачів же запрошуємо оцінити творчий доробок місцевих гумористів за п’ятибальною системою в інтернет-версії газети «Вісті Ковельщини» – vk.volyn.ua.
Охрім СВИТКА.
Доброго дня! Підготував на посиденьки деякі анекдоти із сімейного життя. Отож, пропоную їх Вам, Охріме, а також іншим учасникам і «спостерігачам» цього засідання.
– Вирішив я зі своєю Оленкою розлучитися.
– Це ж чому? Вона ж і гарна, і турботлива…
– То тільки на перший погляд…
– А що таке?
– Та вже сьомий місяць гризе, щоб виніс із хати новорічну ялинку.
Йде розлучення. Суддя питає чоловіка:
– Чому подали на розлучення?
Чоловік замислився, потім каже:
– Колишня дружина не влаштовує мене як жінка…
Суддя про себе:
– Овва! Всю Дерибасівську влаштовує, а йому якої треба?
Дружина скаржиться своєму чоловікові:
– Я уже з тобою, Петре, забула, як співати. А як жила із Савою, то навіть коли підлогу мила – й тоді співала…
– Все правильно! – скривився чоловік. –Як же ти будеш тепер співати, коли завжди підлогу мию я?
– Що з тобою, Юліане? У тебе такий сумний вигляд.
– І не питай. Я став батьком.
– Але ж це чудова новина!
– Так, але я боюся, що про цю новину дізнається дружина.
Із колекції Ігоря ВИЖОВЦЯ.
Стоїть опудало червонопике
під кущем
І кліпає жовтавими очицями:
Мовляв, стою під Сонцем і
дощем,
Нудьгую разом із синицями.
Я – майже любий всім герой,
Що пильно за добром чатує.
Тут заробив я геморой,
Моя робота премії вартує!
Так думало опудало і тим
втішалося,
Пишалося собою до тих пір,
Доки з куща сорока єхидно
розсміялась:
– Опудалом було, опудалом й
зосталось!
Яків ЛАВРЕНКО.
Залишити коментар