Всяка всячина / Вольному-воля, або Чи такі безневинні новації Міносвіти

Є відома притча про батьків, які прийшли до однієї мудрої людини і попросили пояснити, коли слід починати виховання їх новонародженої дитини?

— А якого вона віку? — запитав чоловік.

— Сьогодні виповнився місяць.

— Ви, шановні, запізнилися рівно на 30 днів…

Що ж, можливо, у відповіді того мудреця є деяке перебільшення, але те, що малюк повинен засвоювати перші "уроки" виховання з молоком матері, сумніву не викликає. Не впевнений, правда, що цю житейську істину знають у Міністерстві освіти і науки України, де, як відомо, змінилося керівництво і де проголосили курс на чергове реформування вітчизняної школи.

Пишу "не впевнений", бо нещодавно довідався про зміни, які чекають на педагогів, батьків та їх дітей з 1 вересня ц. р. Змінам цим поклав початок Наказ МОНу і його лист з методичними рекомендаціями щодо строків і шляхів затвердження його в життя (рекомендації стосуються навчання в 1 - 4-их класах). Однак раніш, аніж перейти до новацій, висловлю свою особисту думку про суть і зміст початкової школи.

Як мені уявляється, саме в цей час закріплюються навички і знання, здобуті в дошкільних навчальних закладах або сім’ї, також закладається основа подальшого формування особистості кожної конкретної людини. З цього приводу в народі кажуть: "Що посієш, те й пожнеш". Що ж пропонують "посіяти" міністерські реформатори?

Головна думка, наскільки я зрозумів, полягає в тому, щоб максимально спростити початкову шкільну науку, зробити її приємною і ненав'язливою, а дітям дати змогу почуватися на уроках вільними й розкутими. Слів немає: сучасні шкільні програми в деяких випадках занадто перевантажені, дітям доводиться багато часу затрачати на підготовку до занять тощо. Але чи означає це, що навчання в школах має перетворитися в таку собі безперервну розвагу, де учень повинен більше відпочивати і розважатися, аніж наполегливо й багато працювати? Гадаю, що ні. Бо тоді інша народна мудрість: "Без труда не зловиш рибку із ставка", втрачає свій сенс. Дитина зрозуміє, що напружуватися при навчанні не обов'язково, що будь-які перевантаження зайві і шкідливі, що, як написала одна журналістка, "наша школа дітям має подобатися".

Ще б пак!

Тепер в 1 - 4-их класах хлопчикам і дівчаткам не потрібно буде переживати за свою успішність й виставлені оцінки. Подібного оцінювання не буде ані в перших, ані в других класах. Мало того: оцінювання відтепер прирівнюватиметься до конфіденційної (таємної!) інформації, і про результати навчання, досягнуті успіхи не має права знати ніхто, крім учнів, їх батьків та вчителів.

Виникає запитання: а як же "гірші" школярі рівнятимуться на "кращих", які намагатимуться надолужити прогаяне і стати врівень з "передовиками"? Що, врешті, робити з похвальними грамотами, якими традиційно нагороджували відмінників і які дехто з наших сучасників зберігає все життя, щоб на власному прикладі вчити своїх нащадків?

Відтепер знято оцінювання каліграфії. Мовляв, пишіть, як вмієте, але щоб охайно і розбірливо. Можна до "сформування навичок письма" користуватися й олівцем. Для чого? "На розсуд учням допускається виправлення або закреслення (!) гумкою. При цьому наявність охайних виправлень учнем не впливає на зниження балу за роботу" (!).

Таким чином, у підсвідомість дитини закладається думка: те, що написане олівцем, можна виправляти гумкою або іншим олівцем. Чим не школа фальсифікацій документів у майбутньому або їх підробки...

Відтепер педагоги не повинні задавати домашні завдання на вихідні, святкові та канікулярні дні (!). Як кажуть, гуляй, Вася, не журися, тільки в школу повернися. Хоч, враховуючи, скільки в Україні святкових, передсвяткових, вихідних і післявихідних днів, коли дорослі дяді й тьоті (на щастя, не всі) п'ють, байдикують і "відпочивають", дивуватися немає чому: МОН впевнено йде в авангарді "прогресивних демократичних перетворень", пропагуючи "досвід" старших поколінь серед малят.  

Але чи не найрадикальніше нововведення, які пропонують міністерські "мудрагелі", — не оцінювати за бальною системою в 1 - 4-их класах такі предмети, як "Інформатика", "Музика і образотворче мистецтво", "Основи здоров'я", "Фізична культура" і навіть "Трудове виховання". Який напрошується висновок? Дуже простий: з раннього віку не перенавантажувати хлопчиків і дівчаток цими вкрай важливими для формування особистості предметами, привчаючи їх до того, що праця й фізкультура, як і власне здоров'я, — справа другорядна.

На мій хлопський розум, мало би бути навпаки. Щоб виховати надійну зміну теперішньому поколінню, потрібно допомогти усвідомити нашим дітям, онукам і правнукам, що в житті і держави, і людини найголовніше — високий інтелект, наполеглива праця і міцне здоров'я, на основі чого й формується патріотизм, про який ми багато говоримо.

А, взагалі, коли знайомишся з цими і подібними їм методичними рекомендаціями й пропозиціями (на кшталт того, щоб діти не вчили таблички множення, а студенти не отримували стипендій (!?), то мимоволі задаєш собі запитання: невже це — проблеми, які потребують першочергового розв'язання? І чи служить інтересам держави і суспільства ота метушня, яку міністерські чиновники видають за реформи?

Можливо, ви маєте відповідь на ці запитання? Я, чесно кажучи, ні.