Посиденьки з охрімом СвиткоюСьогодні у мене на посиденьках – дорогий гість: Гордій Сичук з Луківки. Хоч віком не дуже й молодий, але духом завзятий і тілом бадьорий.
«Уже думав, що в мене пропав дар писати народні гуморески, – щиро зізнався у листі до редакції. – Але, виявляється, дещо залишилося».
Отож, пропоную читачам оте «дещо» з доробку Гордія Степановича, бажаючи йому міцного здоров’я, нев’янучого почуття гумору і довгих років життя!
Охрім Свитка.
Верховна Рада прийняла Закон про
мову.
За нього голосували сотні «рук».
Стою на вулиці і слухаю молодиків
розмову,
Де кожне третє слово – це матюк.
Засмітили мовне поле матюками,
наче бур’янами.
Щоб його очистить, ще таких машин ніхто і не зробив.
Де навчились матюкатись?
Не в утробі ж мами –
Так сучасний світ нас научив.
Від мови рідної не відступлюся
й на мізинець!
Народе мій! Законодавчих «пірамід»
про мову не твори.
Якщо ти справжній, щирий
українець,
То українською до смерті говори!
Мораллю я свої думки кінчати звик,
Не хочу й тут теорії творити.
Не матюкайся, бо іще зламаєш
ти язик,
Тоді ніякою вже мовою не зможеш
говорити!
«Ми чесні!» – заявляють
депутати «ліві» й «праві», –
«І проти крадіїв готові йти у бій!».
Але злодійство процвітає
у державі,
І майже кожен депутат
«недоторканний» в нас – крадій.
«Неправда це!» – б’ють депутати
себе у груди й боки.
Неправда? Послухайте ж мене
тепер.
Від виборів минулих пройшло чотири
роки,
А кожен депутат вже мільйонер.
Крадуть мільйони і мільярди
у держави,
І злочин цей ніким, по суті,
не розкритий.
І знову – вибори. І знову кандидати
Нахабно рвались до державного
корита…
Ревла, стогнала Україна, сердито
люд наш «завивав».
Але прийшла до нас щасливая
година –
Ми здобули свободу, волю, гідність
і права.
Про ті свободу, волю, гідність
свою я маю думку:
Грабіжники розперезалися в нас,
що вже немає й слів.
У білий день із ваших рук нахабно
вирвуть сумку,
А в темну ніч роздягнуть
до …трусів.
Кличко Віталій «прийшов» в Верховну
Раду.
Він в ній потрібен довгі виборні роки.
І не для того, щоб давать комусь
поради –
Потрібні там його боксерські кулаки.
«Давай, господар, погадаю,
Тобі всю правду розкажу.
З ким жінка без тебе гуляє,
А на руці життя доріжку покажу!».
«Дурня! Про це і сам я добре знаю.
А відгадай загадку ти нову:
Скажи мені, де жінка самогон ховає?
Тебе прилюдно пророком я назву».
«У мене, Петре, й самогон! –
Дві чарки випити не можу.
А вип’ю дві –
На третій день до пам’яті приходжу».
«У мене, Йване, самогон – ОГО!
Пече вогнем, та п’ю, не каюсь.
А як нап’юсь, до дому я свого
Через п’ятнадцять діб
повертаюсь».
Що натворила, сама ще
не збагнула, –
Крута команда випивох:
Дружка свого так пом’янула,
Що через день ще поховала двох.
Спиртним покійника теж
Поминали предки наші.
А ми, цивілізовані, помилку робимо
велику –
Предки пили наперстками,
а ми хиляєм з чаші.
Поминки перетворили у велику
пиятику
І рідним – горе: відходять
від нас молоді навіки.
А випивохи на поминках, хто пісеньку «Шумел камыш
заводять,
А хто вже й анекдота, регочучи,
утне.
Отож, для п’яниць є у мене «ліки»:
– Шановні! На поминках на столи
не ставте ви спиртне,
І будете порядним чоловіком!
По асфальтівці пішохідній весело
прямуєм
Я і мій синок – моя потіха.
А попереду – італієць йде і щось
собі міркує.
Це – мій швагро. Учора в гості
з Італії приїхав.
Отак ідемо, моя домівка вже
і недалеко.
Доріжка далі ген-ген біжить.
В гнізді стоїть, щось
порає лелека,
А під кущем вже спозаранку
п’яниця лежить.
Коли б був кінь зі мною – притиснув
б шпори,
Щоб і не дивитись на цю гидку
пику.
Прийшов швагро: «Цей сеньйор,
видно, дуже хворий?
Викликай скоріше поміч «швидку»!
Почав швагрові я розповідати:
«П’яницям у нас привільно жити,
Але як будем ми «швидку» так
часто викликати,
Не стане хворих до лікарні
чим возити».
Гордій СИЧУК.
с. Луківка.
Залишити коментар