Всяка всячина / Свекруху з невісткою примирила...

Особисте  життя Світлани ще з самого початку складалося не так, як треба. Рано вийшла заміж. Одне за одним народились донька й син. Та чоловікові, очевидно, було зовсім не до сімейних радощів та клопотів. 

Ігор став частенько прикладатися до чарки в гучних компаніях з друзями (і не тільки), а коли дружина почала робити зауваження з приводу цього, то він, просто на очах в дітей, жорстоко побив її. Подібне стало для нього звичним мало не щодня. 

Змучена новими й новими витівками свого ненаглядного, молода жінка все-таки наважилась залишити того, який ще, здається, не так і давно  був найкращим в світі чоловіком. 

Про те, як жилось їй із двома маленькими дітками на руках,  щоночі  "відчувала" на собі  подруга-подушка, бо пожалітись на нещасливу долю Світлані було нікому (з  дитинства виховувалась в дитбудинку).  Винаймала дім то в одному, то в іншому селі.  Бувало, ледве зводили кінці з кінцями. 

Злі язики базікали всіляке про матір-одиначку, а вона, міцно зціпивши зуби, з дня у день жила для дітей, які були сенсом всього життя. Звичайно, світ – не без добрих людей.  Але такі рідко траплялися їй в житті. Якось непомітно пройшов час, виросли Тарас із Маргаритою. Стали для матері справжньою гордістю. 

Красень-син оберігав найріднішу в світі людину   від всіх і всього, скрізь підставляв своє мужнє плече. Донька була такою ж доброю, милою й щирою, як і вона.  Слава Богу, що чоловік в Маргарити   трапився   не такий, як її батько.  Це надзвичайно радує   Світлану.  А ще бабуся особливо тішиться маленькому янголятку –  дворічній онучці Юлечці.

Залишившись вдома сама, бо діти розійшлись своїми шляхами, жінка наважилась знову на щастя.  Порадившись з сином та донькою, які підтримали матір, вирішила народити дитя для себе. Але не так сталось, як гадалось. Не встигла й на руках потримати малечу – щойно народжена крихітка померла.

Довго оплакувала мати свою кровинку, не хотіла нікого бачити і чути. Із тривалої депресії її "витягнула"  далека родичка, яка познайомила  Світлану  з своїм двоюрідним братом. 

Довго не наважувалась 40-річна доволі симпатична жінка знову спробувати  все спочатку, з чистого аркуша, залишивши все погане в минулому. А ще майбутній чоловік наполягав, аби вона переїздила до нього (в сусідній із Ковельським район).

Скромний за натурою, Юрій був віруючим. Мешкав з матір'ю – жінкою старшого віку.  Останнє найбільш лякало Світлану.  Але своїм третім шансом на щастя вона таки скористалась. До речі, заради коханого теж прийняла хрещення.

Ось воно, омріяне довгоочікуване, а, головне, справжнє сімейне життя. Але…  Все гладко було не довго. Почали виникати суперечки між свекрухою і молодою господинею в домі, яка старалася  хазяйнувати по-своєму, що  геть не підходило   Галині Іванівні.  

Та й Юрій не міг вирішити, кого він підтримує. Це дуже  не  подобалось його другій половинці, яка прагнула, аби коханий був на її стороні.

Та тут, як на зло, і на маля довелось чекати довго. "А вже цілий рік живете…Треба було нормальну жінку знайти, а не таку … каліку (Інна після операції отримала третю групу інвалідності)", – не раз дорікала  свекруха.  А ці слова жалили прямісінько в серце Світлані, виливались з душі гіркими пекучими  сльозами.

Останнім часом чвари почали переходити межі, сил на які  в молодшої в домі вже не зоставалось. "Ну,  все, побула трохи щасливою – і досить", – з острахом не раз  ловила себе на думці  бідолашна  Світлана. 

І тут  Всевишній  здійснив  чудо… Світлана, нарешті,  дізналась, що вона вагітна. Лягла   в лікарню, аби вберегтись від сільських клопотів і фізично, і морально.    Та неабияким здивуванням для невістки став телефонний дзвінок від свекрухи, яка тремтячим голосом запитала: "Доню (так вперше її назвала),  чого ж ти так довго мовчала, чого не казала радісну звістку?".

Після повернення майбутньої мами  додому все змінилось. Родина зажила в мирі й злагоді. Всі чекають на маленьку радість, яка має з'явитися на світ через  два місяці і ще не знає, що вже  зробила велику справу – примирила маму з бабусею.

Орися ФІЛІПЧУК.

Ігор став частенько прикладатися до чарки в гучних компаніях з друзями (і не тільки), а коли дружина почала робити зауваження з приводу цього, то він, просто на очах в дітей, жорстоко побив її. Подібне стало для нього звичним мало не щодня. 

Змучена новими й новими витівками свого ненаглядного, молода жінка все-таки наважилась залишити того, який ще, здається, не так і давно  був найкращим в світі чоловіком. 

Про те, як жилось їй із двома маленькими дітками на руках,  щоночі  "відчувала" на собі  подруга-подушка, бо пожалітись на нещасливу долю Світлані було нікому (з  дитинства виховувалась в дитбудинку).  Винаймала дім то в одному, то в іншому селі.  Бувало, ледве зводили кінці з кінцями. 

Злі язики базікали всіляке про матір-одиначку, а вона, міцно зціпивши зуби, з дня у день жила для дітей, які були сенсом всього життя. Звичайно, світ – не без добрих людей.  Але такі рідко траплялися їй в житті. Якось непомітно пройшов час, виросли Тарас із Маргаритою. Стали для матері справжньою гордістю. 

Красень-син оберігав найріднішу в світі людину   від всіх і всього, скрізь підставляв своє мужнє плече. Донька була такою ж доброю, милою й щирою, як і вона.  Слава Богу, що чоловік в Маргарити   трапився   не такий, як її батько.  Це надзвичайно радує   Світлану.  А ще бабуся особливо тішиться маленькому янголятку –  дворічній онучці Юлечці.

Залишившись вдома сама, бо діти розійшлись своїми шляхами, жінка наважилась знову на щастя.  Порадившись з сином та донькою, які підтримали матір, вирішила народити дитя для себе. Але не так сталось, як гадалось. Не встигла й на руках потримати малечу – щойно народжена крихітка померла.

Довго оплакувала мати свою кровинку, не хотіла нікого бачити і чути. Із тривалої депресії її "витягнула"  далека родичка, яка познайомила  Світлану  з своїм двоюрідним братом. 

Довго не наважувалась 40-річна доволі симпатична жінка знову спробувати  все спочатку, з чистого аркуша, залишивши все погане в минулому. А ще майбутній чоловік наполягав, аби вона переїздила до нього (в сусідній із Ковельським район).

Скромний за натурою, Юрій був віруючим. Мешкав з матір'ю – жінкою старшого віку.  Останнє найбільш лякало Світлану.  Але своїм третім шансом на щастя вона таки скористалась. До речі, заради коханого теж прийняла хрещення.

Ось воно, омріяне довгоочікуване, а, головне, справжнє сімейне життя. Але…  Все гладко було не довго. Почали виникати суперечки між свекрухою і молодою господинею в домі, яка старалася  хазяйнувати по-своєму, що  геть не підходило   Галині Іванівні.  

Та й Юрій не міг вирішити, кого він підтримує. Це дуже  не  подобалось його другій половинці, яка прагнула, аби коханий був на її стороні.

Та тут, як на зло, і на маля довелось чекати довго. "А вже цілий рік живете…Треба було нормальну жінку знайти, а не таку … каліку (Інна після операції отримала третю групу інвалідності)", – не раз дорікала  свекруха.  А ці слова жалили прямісінько в серце Світлані, виливались з душі гіркими пекучими  сльозами.

Останнім часом чвари почали переходити межі, сил на які  в молодшої в домі вже не зоставалось. "Ну,  все, побула трохи щасливою – і досить", – з острахом не раз  ловила себе на думці  бідолашна  Світлана. 

І тут  Всевишній  здійснив  чудо… Світлана, нарешті,  дізналась, що вона вагітна. Лягла   в лікарню, аби вберегтись від сільських клопотів і фізично, і морально.    Та неабияким здивуванням для невістки став телефонний дзвінок від свекрухи, яка тремтячим голосом запитала: "Доню (так вперше її назвала),  чого ж ти так довго мовчала, чого не казала радісну звістку?".

Після повернення майбутньої мами  додому все змінилось. Родина зажила в мирі й злагоді. Всі чекають на маленьку радість, яка має з'явитися на світ через  два місяці і ще не знає, що вже  зробила велику справу – примирила маму з бабусею.