Птах СонцяУ нас, в Україні, їх називають білими птахами з чорною ознакою, буслами, чорногузами, чугайстрами, бузьками, боцюнами, а найперше – лелеками…
Здавна шановані вони в народі за подружню вірність і довірливість до людини. За вражаючу відданість місцю, обраному раз і назавжди, куди із завидною постійністю повертаються щовесни. За турботливе ставлення до нащадків. За ту величну роботу з винищення шкідників ланів і лісів, яку виконують усе літо. За… Перелік добродійних якостей цих червонодзьобих красенів зайняв би чимало місця. Та й – до певної міри – багатьом вони відомі. А от чи знаєте, від кого лелеки рід ведуть? Від нас, людей…
Колись, рятуючись від вселенського потопу, славнозвісний Ной поселив у свій ковчег "всякої тварі по парі". І невдовзі після того, як вода схлинула із земної тверді на звичне місце, усі, хто залишився, почали знову плодитися й розмножуватися. Та Всевишній не злюбив жаб, ящірок, слимаків, змій, а також іншу плазуючу братію, що, на його думку, спотворювала обличчя створеного ним світу. Отож одного разу, влаштувавши грандіозне полювання, він позаганяв оту, на його погляд, гидоту у мішок, зав'язав і покликав одного, відомого йому чоловіка, вручив поклажу.
"Неси, – сказав, – на болото і там втопи цей вантаж. Тільки не розв'язуй лантуха і не зазирай всередину!".
Поніс. Але ж кортить дізнатися: то що воно там?! Не втримався, розмотав мотузку, а звідти й полізли-посипалися усі бранці. І стрімко поховалися: під пеньками і каменями, в норах, щілинах, під водою… Кинувся невдаха їх збирати – де там!
Розгніваний Бог, переказують, довго сварився. А потім промовив: "Щоб мої очі не бачили твого образу, доки не спокутуєш провину і не збереш оту нечисть. Ось тобі довгі ноги, ось тобі гострий дзьоб – йди і лови". Так став бідолаха чорногузом. А у людину лише тоді перетвориться, коли виконає покладене на нього завдання.
Тож, нудьгуючи за родом-племенем, і селяться лелеки на дахах наших осель чи десь поруч. І навіть діточок молодим подружжям приносять, коли ті самі не в змозі хлопчика або дівчинку в капусті відшукати.
"Казки!", – посміхнеться читач. Так, казки. Проте щось у них є таке, у що хотілося б вірити. Адже жоден вільний крилатий так не "олюднений" у народних переказах, як цей, і про жодного іншого не складено стільки легенд і бувальщин, як про нього: в будь-якому селі, де він мешкає, можна почути цікаву оповідь про "птаха Сонця". Це ще один синонім його імені, який бере родовід від стародавніх слов'ян-язичників: Ярило був у них головним божеством, а чугайстер – його провісником.
Та не будемо докопуватися, яка частка істини полягає і в останньому, і в інших твердженнях. Не позбавлятимемо ореолу романтики істоту, любу серцю нашому. Не шукатимемо у поезії інформацію…
Підготував
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар