Полювання: чи побачать дичину наші правнуки?Якось перебуваючи у мисливському господарстві ДП "Ковельське лісове господарство", я почув про захоплення деяких мисливців, котрі дуже емоційно розповідають про свої цікаві "мандрівки" по лісових угіддях, лугах, де їм вдалося вбити того чи іншого звіра.
– Треба бути справжнім мисливцем, щоб збагнути радість від цього видовища, – захоплено, з піднесенням говорили ті, хто із зброєю в руках "нишпорить" по лісових угіддях, щоб вкоротити життя зайцеві, дикому вепру, тендітній козулі.
Однак не раз траплялися повідомлення, що окремі мисливці незаконно, без дозволу вбивають не лише дрібних звірів, а й лосів, диких кабанів на свій розсуд. Якось "просочилася" інформація, що у лісі нашого району трапилося вбивство звіра. Браконьєри, що вчинили це, були відомі. Але, на жаль, справа не мала ніякого розголосу.
Від рук браконьєрів щороку гине у наших лісах чимало звірів. Природолюби, які дбають про збереження дичини, вже не раз порушували питання про заборону на певний період полювання. Однак, як кажуть, ніхто їх не чує.
Полювання – давня галузь людської праці. І хоча в Законі України "Про мисливське господарство та полювання" воно трактується як переслідування і добування мисливських тварин, це визначення не відповідає повністю суті і глибинному змісту полювання. Давно минули роки, коли мисливство було засобом до існування. Тепер інші часи.
Полювання вчить розуміти багато процесів, що відбуваються у природі. Слід підкреслити, що, говорячи про полювання в такому ракурсі, ми маємо на увазі мисливця культурного й освіченого.
Вже давно точиться розмова про заборону полювання взагалі. Ідея ця не нова. Той, хто вболіває про природу, постійно підтримує таку думку. Адже в наших лісах поступово вироджується дичина. Рідко зустрінеш тепер зайця. А чи побачать його наші онуки і правнуки?
Не так давно ми побували в одному мисливському господарстві, що далеко від міста. Охоронці цих угідь скаржаться, що не так часто можна тут зустріти дикого кабана, лося, зайця. Навіть у червні, якого названо "місяцем тиші", в лісі перебувають люди із собаками.
Звичайно, про те, щоб заборонити полювання, мова не йде. Мабуть, важливіше говорити про виховання культури мисливця. Ще багато серед них таких, хто квиток купив, рушницю купив, а культуру поведінки "не купив". Ось і дозволяють собі полювати, де кому заманеться. Вони стріляють звірину не тільки у визначені дні, а й тоді, коли це заборонено.
Як говорять люди, лунають постріли на узліссях заказників, тривожать ними звірів в урочищі Нечимному, де це заборонено. І тут провина мисливця незаперечна. Не має значення, хто мисливець – слюсар, робітник, безробітний, бізнесмен, директор. Усі вони можуть бути справжніми мисливцями, якщо дотримуватимуться мисливської етики.
– Якщо таким мисливцям не вистачає культури поведінки на полюванні, якщо вони по-хижацькому ставляться до звірини, то їм взагалі слід заборонити доступ до лісу, – говорять досвідчені мисливці ДП "Ковельське лісове господарство".
Природа – наш спільний дім і нам його берегти. Цей дім – унікальний. Він з Божою милістю дарує прихисток нам усім і найнеобхідніше – повітря, воду, ліс. А ще – диких звірів, без яких наша душа зав'яне, як квітка.
Степан СКОКЛЮК,
член Національної спілки письменників України.
Залишити коментар