Досить чисельним в наших лісах є дикий кабан, або вепр. Правда, він не любить потрапляти людям на очі, веде потаємний спосіб життя.
З вигляду кабан похмура, неповоротка істота. Тулуб масивний, ноги короткі. Має настовбурчені волохаті вуха, маленькі уважні чорні очі, чорну рийку, світлі ікла. Пам’ятаєте слова Остапа Вишні: «Щось таке з великими іклами і погрозливо хрюкає»?..
Майже третину стиснутого з боків тіла становить величезна конусоподібна голова. Це дозволяє кабану швидко пробиратися в найнепролазніших хащах. Від гострих сучків його захищають густа щетина, міцна шкіра, підшкірний жир.
Звір легко, одним стрибком, долає канаву триметрової ширини, добре плаває. Вага його – 100–150 кілограмів, в окремих випадках сягає трьох центнерів. Нижні ікла самців довжиною 10 сантиметрів, а найбільші – 25–30 сантиметрів, шаблеподібно загнуті і міцні, що надійно служать у бійці.
Захищаючись або нападаючи, вони розмахують ними з такою силою, що немає тварини, яка б витримала їх удар. Дорослих самців за здатність наносити блискавичні удари називають сікачами. Самиці мають менші ікла і не січуть ворога, а лише кусають його, рвуть, топчуть ногами. У кабанів добре розвинуті органи слуху і нюху, а от зору – погано. Тому при зустрічному вітрі до них можна підійти дуже близько.
Основний корм вепрів – підземні частини рослин. Добувають їх за допомогою міцної хрящоподібної рийки, якою, наче плугом, переорюють землю.
Їх здобич – це й жолуді, горіхи, зелені пагони, соковиті стебла. Живляться також комахами і їх личинками, молюсками, дрібними хребетними тваринами, зокрема гризунами. Пасуться вночі, день проводять у лігві. Якщо у лісі кормів для тварин обмаль і ніхто їх не підгодовує, то кабани ідуть на поля, засаджені картоплею, засіяні кукурудзою, вівсом та іншими культурами.
Весною, літом і восени, шукаючи поживу, дикі свині рухаються розсипом, не поспішаючи. Поросята проходять при цьому «курс навчання» – уміти рити дернину, лісову підстилку, вибирати у ній корінці, жолуді, комах, черв’яків. А трапиться гніздо миші або полівки – його разом з мишенятами відправляють у шлунок.
Зимою, коли лежить сніг, вепри ідуть одне за одним, наче в колоні. Попереду – крупний самець–сікач, а як самця немає, то найміцніша самиця. Охороняючи своїх підопічних, кабан, між іншим, кидається крізь зарості на будь-який підозрілий шурхіт, очікуючи зустріти там суперника.
Багатосніжної зими дикі свині без підгодівлі не витримують. Щоденно одержавши порцію їжі, в цю пору звикають швидко. Цікаво спостерігати, як вони у визначений час з’являються на годівельному майданчику, нетерпляче рохкаючи, а якщо підвода з кормом запізнюється, вирушають їй назустріч.
У лігві з гілок, сухого листя і трави самиці народжують чотири-п’ять, іноді десять–дванадцять смугастих поросят вагою 500–900 грамів. Житло матері досить просторе. Перший тиждень поросята лежать, тісно притиснувшись один до одного, на другий – вже виходять під наглядом прогулюватися, а пізніше і поритись у землі. У разі небезпеки вони розбігаються в різні сторони і завмирають у траві, в підліску. Смугасте забарвлення вздовж спини робить їх непомітними.
Коли малюки у лігві, наближатися до нього небезпечно Адже, захищаючи дітей, мати може накинутись на людину. Вона, до речі, дуже дбайлива. Зігріває дітей своїм теплом, а як іде кудись, то старанно вкутує листям, сухою травою. До трьох місяців годує малят молоком, а тримаються вони біля неї більше року. Ростуть швидко, і у кінці літа набирають ваги до двадцяти кілограмів.
Живуть кабани 15–20 років, але у природних умовах це вдається небагатьом, бо гинуть від хижаків, хвороб, з голоду взимку.
Богдан КОВАЛЬЧУК,
головний лісничий ДП «Ковельське лісове господарство».
Залишити коментар