Спорт, природа і здоров’я / Протезування у Ковелі: європейський рівень протягом 18 років

Тривалий час у ковельському протезно-ортопедичному цеху працюють на німецькому обладнанні фахівці, яких в Україні — одиниці.

"Наші протези, всупереч складеному стереотипу про вітчизняне протезування, — не важчі за здорові руки й ноги", — кажуть ковельські техніки й просто в коридорі свого цеху вказують на карту України, що на стіні. Там позначені міста, звідкіля до них звертаються за допомогою, починаючи з 1996 року, тобто з моменту заснування цеху.

Одразу й пояснюють: протез не повинен бути важким, інакше в пацієнта відбувається деформація постави. А це, у свою чергу, погіршує стан здоров'я. Скажімо, протез гомілки тут роблять не важчим за кілограм триста-кілограм сімсот. Грає роль й те, на якому обладнанні виготовляються такі протези, а також надважливою   є укомплектація, тобто деталі. 

Як розповідає директор цеху Людмила Козак, заснована філія німецьким фондом "Нижня Саксонія" спільно з фондом "Діти Чорнобиля". Власне, протезно-ортопедичний цех задумувався німецькими колегами, серед яких ключовою фігурою на той час була дружина канцлера Німеччини Герхарда Шредера — Гільтруд Шветьє, для обслуговування неповносправних дітей. Однак для того, аби цех працював на повну потужність, спектр послуг розширили й на дорослих. На закупівлю обладнання і навчання людей вклали на той час 5,5 мільйона дойчмарок.

Два з половиною роки людей навчали кращі німецькі спеціалісти, і за цей час чоловіки, які до того працювали звичайними електриками і зварювальниками, вивчили досконало анатомію, навчились працювати на німецькому обладнанні, пройшли стажування в Німеччині, склали надскладні іспити й здобули сертифікати.

"Коли три роки тому пані Гільтруд Шветьє знову побувала в нас, — розповідає Людмила Василівна, — вона була приємно вражена, що ми за 18 років усе зберегли й працюємо далі, навчаючи усім тонкощам протезування інших українських спеціалістів".

l

Мандруємо цеховими кімнатами. Екскурсію проводить увесь колектив, дружності й оптимізму якого можна лише позаздрити (на знімку вгорі). Дізнаємось щось цілком нове: тут словом "позитив" називають ту скалічену частину тіла, до якої потім має кріпитись протез, а зліпок для майбутнього протеза іменується "негативом". А от "косметика" — це так звана оболонка ("шкіра"), яку одягають на протез, аби сховати від сторонніх очей усі його механізми. Скажімо, косметика на руку передбачає різні тони шкіри й навіть можливість нафарбувати нігті (для жінок). Протези для рук виготовляють суто під пацієнта та його індивідуальні дані. Нове слово — "куксо-приймальна гільза, або ж “цех, що найгірше пахне” — там, де працюють з акриловою смолою і заливають гільзи. 

На всіх станках — позначка фірми Otto Bock, на швейних машинках, якими тут теж вправно орудують, — знамените “Singer”. Не тільки обладнання, але й вся комплектація для протезів тут німецьких фірм Uniprox та Otto Bock.

Для більшого розуміння: компанію Otto Bock заснував у 1919 році Отто Бок, і зумів невеличку фірму перетворити на світового лідера з виробництва ортопедичних виробів. Головні критерії, на які опирається OttoBock — високі стандарти якості, запровадження найновітніших технологій і турбота про споживача. Головне підприємство цієї потужної фінансово-промислової групи знаходиться в місті Дудерштадт у Нижній Саксонії (Німеччина).

"І хоч з фінансуванням в країні ситуація складна, у нас воно є. Дають все, що ми просимо, — каже Людмила Василівна. —  До речі, дуже добре працює також і вітчизняний виробник: непогані стопи замовляємо в Одесі, у Харкові беремо хороші шини".

l

Їх у цеху четверо — тих, хто сьогодні безпосередньо займається виготовленням протезів за новими технологіями.

Василь Остапчук (на знімку ліворуч) — уже “патріарх” цеху, який навчає молодих, і якого називають не інакше, як "людина з золотими руками і золотою душею". Саме Василя Сидоровича вважають в Україні спеціалістом екстра-класу й запрошують до інших міст на складні випадки. Саме він часто береться за людей, а особливо дітей, від яких відмовляються знані протезні цехи нашої країни й закордоння. 

Успішно працюють тут також два Олександри — Купрійчук (на знімку праворуч) і Романчук, а ще — Валерій Тхоржевський. І ці люди — невиправні оптимісти всупереч тому, що кожного дня мають справу не просто з механічним процесом заміни втрачених кінцівок на штучні, але з людськими долями. Це, коли не лише слід добре виміряти, зробити зліпок, а потім готовий протез припасувати і навчити людину з ним ходити, якщо це — нога, або ж орудувати, якщо це —  рука. Куди важливішим тут є невидимий і обов'язковий дотик до душі людини, яка є вразливою через втрату (набуту чи вроджену) частини тіла. Така людина потребує розуміння й підтримки. Дуже рідко — жалощів. Буває, що й виходу злості.

Що найбільш приголомшливе — про цих спеціалістів донедавна широкому загалу практично нічого не було відомо. Але наразі в країні — війна. Скаліченим хлопцям збирають захмарні кошти на протезування. 

"Нещодавно про бійця з Харкова почули, якому на протезування за кордоном збирають чотириста тисяч гривень, — хапається за голову Василь Сидорович. — Для чого такі гроші, коли в нас найдорожчий протез — не більше, ніж 80 тисяч гривень? Окрім того, у нас  бійців протезують безкоштовно! Нехай приїздить у Ковель, і ми все зробимо за вищим розрядом!".

Сьогодні ковельський протезно-ортопедичний цех, який був на момент заснування 26 філією Otto Bock у світі, є відділенням (цехом) Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування.

Згідно із законодавством (Постанова №321 від 5 квітня 2002 року "Про порядок забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів"),   кожен інвалід має право раз на три роки отримати протез безкоштовно за рахунок держави.

"Для цього потрібно взяти відповідні документи, — коментує Людмила Козак. — Дані про те, чи є людина на обліку, переглядаємо в базі Укрпротезу. Якщо немає — ставимо на облік, і вона раз на три роки отримує необхідний протез. Ремонт у будь-який момент також робимо безкоштовно. 

За місяць в протезно-ортопедичному цеху Ковеля в середньому протезують до 30 чоловік. Тут кажуть, що менше часу займає протезування повторне, а коли вперше, то це —  випробування для всієї команди. Людині припасовують протез, аби було якнайкомфортніше доти, доки не буде ідеально. Роботу приймають всі четверо протезистів, котрі жартома називають цей процес — "у вісім пар очей".

Про своїх пацієнтів розповідають з неприхованим теплом і ніжністю. Вражаючих історій — на кілька фільмів, на кілька книжкових томів.

Оксана. Молода жінка з Франківська, у якої з незрозумілих причин утворились тромби. 

Після медового місяця потрапила на хірургічний стіл. Врятували руки — не врятували ніг. Нині ходить на протезах, які умисне передбачені для жінок, які люблять підбори (50 чи 70 мм).

Алла. Тричі заміжня мама трьох дітей. Веде повноцінний спосіб життя, теж не маючи двох ніг.

Третьокласниця, яка потрапила до Василя Остапчука 9-місячним малям без однієї ніжки. Нині дівчинка ходить самостійно, весела й життєрадісна.

Хлопчик, у якого хвороба Пертеса (відбувається руйнування голівки стегнової кістки). Ходить з допомогою спеціального апарата, який береже ніжку від руйнування.

Юнак з Франківська, якому в чотирирічному віці вантажівка переїхала стегно. Нині він навчається у сьомому класі, красень, який займається спортом і бігає у футбол.

Священик, також із Франківська, який втратив обидві ноги через обмороження. Протезується лише у Ковелі й на протезах танцює.

Богданка Караванська, спорстменка. Народилась без двох ніг. У Лейк-Плесіді на Паралімпіаді в саночному спорті зайняла друге місце.

І це далеко не повний перелік тих людей, які приїздять протезуватись до Ковеля і тільки сюди. Вони тут знаходять допомогу, шанс вести повноцінне життя і мати друзів. А це, погодьтесь, цілком по-європейськи.

Отже, безкоштовно (за наявності направлення з управління праці та соціального захисту населення) проводяться послуги протезування за новою технологію у ковельському протезно-ортопедичному цеху: верхніх та нижніх кінцівок; виготовлення ортезів на верхні та нижні кінцівки; виготовлення апаратів на верхні та нижні кінцівки; виготовлення устілок.

адреса: Волинська обл., м. Ковель, вул. Б. Хмельницького, 17. Контактні телефони: (03352) 5-15-03, 6-53-77, 050-806-47-15, 096-101-87-33, 093-140-71-76.

Наш кор.

Тривалий час у ковельському протезно-ортопедичному цеху працюють на німецькому обладнанні фахівці, яких в Україні — одиниці.

"Наші протези, всупереч складеному стереотипу про вітчизняне протезування, — не важчі за здорові руки й ноги", — кажуть ковельські техніки й просто в коридорі свого цеху вказують на карту України, що на стіні. Там позначені міста, звідкіля до них звертаються за допомогою, починаючи з 1996 року, тобто з моменту заснування цеху.

Одразу й пояснюють: протез не повинен бути важким, інакше в пацієнта відбувається деформація постави. А це, у свою чергу, погіршує стан здоров'я. Скажімо, протез гомілки тут роблять не важчим за кілограм триста-кілограм сімсот. Грає роль й те, на якому обладнанні виготовляються такі протези, а також надважливою   є укомплектація, тобто деталі. 

Як розповідає директор цеху Людмила Козак, заснована філія німецьким фондом "Нижня Саксонія" спільно з фондом "Діти Чорнобиля". Власне, протезно-ортопедичний цех задумувався німецькими колегами, серед яких ключовою фігурою на той час була дружина канцлера Німеччини Герхарда Шредера — Гільтруд Шветьє, для обслуговування неповносправних дітей. Однак для того, аби цех працював на повну потужність, спектр послуг розширили й на дорослих. На закупівлю обладнання і навчання людей вклали на той час 5,5 мільйона дойчмарок.

Два з половиною роки людей навчали кращі німецькі спеціалісти, і за цей час чоловіки, які до того працювали звичайними електриками і зварювальниками, вивчили досконало анатомію, навчились працювати на німецькому обладнанні, пройшли стажування в Німеччині, склали надскладні іспити й здобули сертифікати.

"Коли три роки тому пані Гільтруд Шветьє знову побувала в нас, — розповідає Людмила Василівна, — вона була приємно вражена, що ми за 18 років усе зберегли й працюємо далі, навчаючи усім тонкощам протезування інших українських спеціалістів".

ххх

Мандруємо цеховими кімнатами. Екскурсію проводить увесь колектив, дружності й оптимізму якого можна лише позаздрити (на знімку вгорі). Дізнаємось щось цілком нове: тут словом "позитив" називають ту скалічену частину тіла, до якої потім має кріпитись протез, а зліпок для майбутнього протеза іменується "негативом". А от "косметика" — це так звана оболонка ("шкіра"), яку одягають на протез, аби сховати від сторонніх очей усі його механізми. Скажімо, косметика на руку передбачає різні тони шкіри й навіть можливість нафарбувати нігті (для жінок). Протези для рук виготовляють суто під пацієнта та його індивідуальні дані. Нове слово — "куксо-приймальна гільза, або ж “цех, що найгірше пахне” — там, де працюють з акриловою смолою і заливають гільзи. 

На всіх станках — позначка фірми Otto Bock, на швейних машинках, якими тут теж вправно орудують, — знамените “Singer”. Не тільки обладнання, але й вся комплектація для протезів тут німецьких фірм Uniprox та Otto Bock.

Для більшого розуміння: компанію Otto Bock заснував у 1919 році Отто Бок, і зумів невеличку фірму перетворити на світового лідера з виробництва ортопедичних виробів. Головні критерії, на які опирається OttoBock — високі стандарти якості, запровадження найновітніших технологій і турбота про споживача. Головне підприємство цієї потужної фінансово-промислової групи знаходиться в місті Дудерштадт у Нижній Саксонії (Німеччина).

"І хоч з фінансуванням в країні ситуація складна, у нас воно є. Дають все, що ми просимо, — каже Людмила Василівна. —  До речі, дуже добре працює також і вітчизняний виробник: непогані стопи замовляємо в Одесі, у Харкові беремо хороші шини".

ххх

Їх у цеху четверо — тих, хто сьогодні безпосередньо займається виготовленням протезів за новими технологіями.

Василь Остапчук (на знімку ліворуч) — уже “патріарх” цеху, який навчає молодих, і якого називають не інакше, як "людина з золотими руками і золотою душею". Саме Василя Сидоровича вважають в Україні спеціалістом екстра-класу й запрошують до інших міст на складні випадки. Саме він часто береться за людей, а особливо дітей, від яких відмовляються знані протезні цехи нашої країни й закордоння. 

Успішно працюють тут також два Олександри — Купрійчук (на знімку праворуч) і Романчук, а ще — Валерій Тхоржевський. І ці люди — невиправні оптимісти всупереч тому, що кожного дня мають справу не просто з механічним процесом заміни втрачених кінцівок на штучні, але з людськими долями. Це, коли не лише слід добре виміряти, зробити зліпок, а потім готовий протез припасувати і навчити людину з ним ходити, якщо це — нога, або ж орудувати, якщо це —  рука. Куди важливішим тут є невидимий і обов'язковий дотик до душі людини, яка є вразливою через втрату (набуту чи вроджену) частини тіла. Така людина потребує розуміння й підтримки. Дуже рідко — жалощів. Буває, що й виходу злості.

Що найбільш приголомшливе — про цих спеціалістів донедавна широкому загалу практично нічого не було відомо. Але наразі в країні — війна. Скаліченим хлопцям збирають захмарні кошти на протезування. 

"Нещодавно про бійця з Харкова почули, якому на протезування за кордоном збирають чотириста тисяч гривень, — хапається за голову Василь Сидорович. — Для чого такі гроші, коли в нас найдорожчий протез — не більше, ніж 80 тисяч гривень? Окрім того, у нас  бійців протезують безкоштовно! Нехай приїздить у Ковель, і ми все зробимо за вищим розрядом!".

Сьогодні ковельський протезно-ортопедичний цех, який був на момент заснування 26 філією Otto Bock у світі, є відділенням (цехом) Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування.

Згідно із законодавством (Постанова №321 від 5 квітня 2002 року "Про порядок забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів"),   кожен інвалід має право раз на три роки отримати протез безкоштовно за рахунок держави.

"Для цього потрібно взяти відповідні документи, — коментує Людмила Козак. — Дані про те, чи є людина на обліку, переглядаємо в базі Укрпротезу. Якщо немає — ставимо на облік, і вона раз на три роки отримує необхідний протез. Ремонт у будь-який момент також робимо безкоштовно. 

За місяць в протезно-ортопедичному цеху Ковеля в середньому протезують до 30 чоловік. Тут кажуть, що менше часу займає протезування повторне, а коли вперше, то це —  випробування для всієї команди. Людині припасовують протез, аби було якнайкомфортніше доти, доки не буде ідеально. Роботу приймають всі четверо протезистів, котрі жартома називають цей процес — "у вісім пар очей".

Про своїх пацієнтів розповідають з неприхованим теплом і ніжністю. Вражаючих історій — на кілька фільмів, на кілька книжкових томів.

Оксана. Молода жінка з Франківська, у якої з незрозумілих причин утворились тромби. 

Після медового місяця потрапила на хірургічний стіл. Врятували руки — не врятували ніг. Нині ходить на протезах, які умисне передбачені для жінок, які люблять підбори (50 чи 70 мм).

Алла. Тричі заміжня мама трьох дітей. Веде повноцінний спосіб життя, теж не маючи двох ніг.

Третьокласниця, яка потрапила до Василя Остапчука 9-місячним малям без однієї ніжки. Нині дівчинка ходить самостійно, весела й життєрадісна.

Хлопчик, у якого хвороба Пертеса (відбувається руйнування голівки стегнової кістки). Ходить з допомогою спеціального апарата, який береже ніжку від руйнування.

Юнак з Франківська, якому в чотирирічному віці вантажівка переїхала стегно. Нині він навчається у сьомому класі, красень, який займається спортом і бігає у футбол.

Священик, також із Франківська, який втратив обидві ноги через обмороження. Протезується лише у Ковелі й на протезах танцює.

Богданка Караванська, спорстменка. Народилась без двох ніг. У Лейк-Плесіді на Паралімпіаді в саночному спорті зайняла друге місце.

І це далеко не повний перелік тих людей, які приїздять протезуватись до Ковеля і тільки сюди. Вони тут знаходять допомогу, шанс вести повноцінне життя і мати друзів. А це, погодьтесь, цілком по-європейськи.

Отже, безкоштовно (за наявності направлення з управління праці та соціального захисту населення) проводяться послуги протезування за новою технологію у ковельському протезно-ортопедичному цеху: верхніх та нижніх кінцівок; виготовлення ортезів на верхні та нижні кінцівки; виготовлення апаратів на верхні та нижні кінцівки; виготовлення устілок.