Леся Українка з сестрою Ольгою - "просвітяни"Незважаючи на багатовікові утиски української науки, освіти, культури з боку російських, польських, австрійських загарбників, вони все ж розвивались.
Заборона рідної мови, слабкість державної влади, відсутність судового захисту, територіальний розподіл України та інші чинники спонукали національно свідому інтелігенцію до створення різних товариств, асоціацій, корпорацій (звичайно, тільки з дозволу влади і попереднього нагляду поліцейської структури) на зразок медичних, природничих, артистичних, музично-сценічних та інших, щоб спільними зусиллями досягнути потрібних результатів.
У 1868 році у Львові (Галичина, яка входила до складу Австро-Угорської імперії і відзначалась лояльністю та демократичністю до своїх підлеглих) було вперше створено народознавцями А. Вахнянином, О. Партицьким культурно-освітню громадську організацію «Просвіта» з метою поширення освіти серед народу.
Просвітянами була розроблена цілісна комплексна програма культурно-освітнього характеру для простого народу в містах і селах – це сприяло поширенню національної ідеї, українства.
Щоб краще зрозуміти мету цього товариства і те, чому саме просвітянський рух набув масовості по всій Україні, особливо серед молоді, варто ознайомитись з його програмою на прикладі статуту Ковельського товариства «Просвіта».
У фондах літературно-меморіального музею Лесі Українки в с. Колодяжному зберігається копія статуту товариства «Ковельська ймення Лесі Українки Повітова «Просвіта», де читаємо:
«І. Товариство та завдання його.
&1. Ковельська ймення Лесі Українки Повітова «Просвіта» є Українським добродійним і культурно-освітнім товариством.
&2. Завданням «Просвіти» є допомогти бідним дбати про моральне та фізичне виховання української молоді, особливо ж дбати про розвиток української культури й освіти українського народу його рідною мовою.
II. Права товариства:
&3. Щоб досягти в &2 цього статуту зазначених завдань, товариство має право:
а. видавати українською мовою книжки, журнали, часописи, зазивні листи й т. і.;
б. заводити друкарні, переплетні, склади паперу й т. і.;
в. заводити всякого рода бібліотеки, читальні, випозичальні книжок і т. і.;
г. заводити книгарні, кіоски, продавати книжки та всі витвори, зв’язані з книжковою та часописною продукцією, на ярмарках і т. і.;
д. відкривати середні та початкові загальноосвітні та фахові школи;
е. впоряджати як про своїх членів, так і публічні лекції, відчити, загальноосвітні та фахові курси, скликати наради в освітніх, сільськогосподарських, економічних і кооперативних справах;
ж. поширювати серед людності сільськогосподарські та кооперативні знання, відкривати та давати поради в справах одкриття споживчих, ощадних, позичкових, сільськогосподарських і всякого рода кооперативів;
з. впоряджати сільськогосподарські виставки та присуджувати нагороди за кращі експонати;
і. заводити музеї, дослідні станції, зразкові поля і т. і.;
й. виряджати як про своїх членів, так і публічні драматичні вистави, спектаклі, літературно-музикальні вечори, концерти, забави та взагалі всякого рода культурні розваги;
к. організовувати народні хори, оркестри, спортові, пластові, а також протипожежні дружини;
л. відкривати дитячі садки, сирітські захисти та всякого рода дошкільні заклади».
Цей статут стосується північно-західної частини України 1928 р., але практично він нічим не відрізнявся від програми «Просвіти» української Галичини другої пол. XIX ст., адже стан підневільних науки, освіти, культури абсолютно не змінився.
l
Просвітянський рух з Галичини став поширюватись по всій Україні.
Так, у 1906 р. була створена «Просвіта» в Києві. Біля її витоків стояла група передової української інтелігенції: Б. Грінченко, М. Лисенко, Л. Драгоманова, Леся Українка з сестрою Ольгою, почесним її членом був В. Б. Антонович. Про це згадується в Українській Радянській Енциклопедії: «У Києві «Просвіту» очолювали Л. Яновська, Б. Грінченко (1906-1909); значну роботу проводив М. Лисенко. 1906 року організовувала Леся Українка».
Повідомляючи про новини куль-турно-освітнього життя в Києві у листі до Ольги Кобилянської від 8 вересня 1906 р., Леся Українка писала: «У Києві тепер єдиний ясний пункт на темному тлі українського життя — то наша недавно відкрита «Просвіта». Се ж перше легальне українське товариство у Києві, відколи він став «губернським городом Російської імперії», а то досі можна було тільки «кієвські общества» відкривати, тільки, борони Боже, не українське».
Ольга Косач у листі Лідії Драгомановій-Шишмановій та її чоловікові Івану Шишманову пише, що вона і Леся Українка записались офіційно в легально існуючу «Просвіту»: «Ми з Лесею в ній члени ради».
Сестри з великим запалом та ентузіазмом приступили до громадської роботи в організації.
В листі до Б. Д. Грінченка Леся Українка сповіщала: «М. Левицький писав до мене і до сестри моєї Ольги, призволяючи нас (від імені «Просвіти») взяти на себе номінальне або фактично просвітянську бібліотеку, бо ніхто з членів ради нашої, крім нас двох, не має для сього такого «цензу», якого треба адміністрації. І я, і сестра однаково охоче згоджуємось на цю справу, тільки ми не знаємо, котра з нас буде придатнішою для сього діла. Щодо мене, то за мною нема ніяких зарегістрованих «провин» (адже труси на кордоні, та ще й без «наслідків», се вже такий тіпітит, що й не йде ні в який рахунок), в тюрмі не сиділа, під судом і слідством не була, «гласного надзора» не скуштувала, зостається тільки те «хожденіє под Богом», без якого у нас ні одна жива душа не буває.
Сестра моя, як може Вам відомо, сиділа в тюрмі два місяці позаторік, була причетна до якогось «дела». Хоч все це річ скінчена і жодних наслідків з того не було. Отож ми просимо раду саму зважити, котру з нас вона вважає за кращу фірму, та тую вже й записати куди там слід».
Чотири рази зверталось правління «Просвіти» за офіційним дозволом, щоб відкрити бібліотеку-читальню, книжковий склад і призначити ними завідувати Лесю Українку, В. Лозицького, М. Синицького, і щоразу було відмовлено.
Підставою для негативного вирішення справи було те, що товариство назвало відповідальними за цю справу осіб, політично неблагонадійних, а серед них – Ларису Петрівну Косач, яка разом з іншими названими в документі «по сведениям Киевского охранного отделения, оказываются деятельными, а равно являются организаторами украинофильских кружков противо-правительственного характера».
Але сестри і без офіційного дозволу активно працювали в бібліотечній секції «Просвіти», вели бібліотеку товариства, докладали всіх зусиль, щоб збагатити книгозбірню. В листі до Лідії Шишманової Ольга писала: «Просвіта зважила заснувати публічну бібліотеку, котра колись повинна стати такою ж українською гордістю, як Петербурзька публічна бібліотека – російська гордість. В сій бібліотеці мають бути книжки на всіх мовах зо всіх отділів науки». Далі – прохання, щоб Шишманови подарували книги до бібліотеки.
Марія ЧАШУК, старший науковий співробітник Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.
(Закінчення в наступному номері).
Залишити коментар