Волинь — пісня у серці моїмВлилася в серце піснею дзвінкою
І Сонцем піднялась в небесну синь,
Мережкою калини золотою
Цвіте навік в мені моя Волинь.
Моя земля — гаїв шовки зелені
І тихий плескіт синьої ріки,
Зітхання щемні журавлині
І мамині біленькі рушники.
Краси колиска княжого ще роду!
Гойдає цвіт маленьких козачат,
І п’є з джерел весни медову воду
Душі людської світла благодать.
Ми — сівачі, терплячі і натхненні!
Де хліб росте — там сіється добро.
В стежках тернових і садах зелених,
Немов усмішка, мріється село.
Роса розсипле хрестики червоні,
І Сонцем тишу ранок сколихне,
І день, як птах, селу впаде в долоні,
Й солодким щемом душу обійме.
Зелом пахучим, чистою водою,
Незгойним болем щирої сльози,
Волинь моя, пишаюся тобою,
Горджусь твоїми мудрими людьми.
Бува, життя у світ далекий кине, –
Журбою серце обгортають сни.
І вишні цвіт, і небо журавлине
Завжди до себе кличуть з далини.
Лілей свічки уже згасило літо,
І гай в осіннім полум’ї згаса.
Палатиме лиш вічним зорецвітом
Землі моєї юність і краса.
Такої в світі більш немає вроди —
Тут тче весна нам райдуг рушники.
Нащадки ми козацького ще роду,
Пошли ж нам, Боже, долю на віки.
У цім безсмертнім Лесиному краї
Веселкою ясною знов і знов
У наших душах щиро розквітають
Тепло, надія, віра і любов!
Ніна ШУГНІЛО,
вчителька Козлиничівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Залишити коментар