Духовність / Знайомтесь: Павло Мельник

Знайомтесь: Павло Мельник

Шановні читачі газети!

Сьогодні хочемо познайомити вас із щирою і надзвичайно талановитою людиною, нашим земляком Павлом Мельником, який нині служить у Збройних Силах України.

Моя "зустріч" із ним відбулася у мережі Фейсбук, де сам Павло декілька днів тому написав: "Дякуємо, що в такий час займаєтеся своєю справою, і ми можемо почитати газету". Я подякував за добре слово і повідомив, що, не зважаючи на труднощі, ми нині працюємо над черговим номером газети й побажав шанувальнику виданню творчих успіхів і перемог.

Павло Мельник пообіцяв надіслати декілька своїх віршів до редакції, що невдовзі й зробив. А ще приніс у дарунок свою поетичну збірку "Стежина додому". І хоч вона побачила світ ще 2018 року, твори, вміщені у ній, анітрохи не втратили своєї актуальності. Навпаки: сьогодні звучать особливо зворушливо, проникливо і пристрасно. Зрештою, навіть назви трьох розділів книги говорять самі про себе: " Не цурайтесь роду – він у нас один"; "Україна в кожному з нас"; "Два крила однієї долі". 

В поезії Павло Мельник, як зазначено у передмові до книги під промовистим заголовком "Коли душа закохана у творчість", органічно переплітаються спогади дитинства, шкільних років, кохання, сторінки сільського буття-життя з нотками патріотизму, героїзму та самопожертви в ім'я рідної матері-України. 

Автор одружений, має доньку, навчався в Ковельській ЗОШ № 10.

Про себе Павло Мельник, який народився 23 вересня 1985 року в селі Старий Чорторийськ Маневицького району, здобув загальну середню освіту, пізніше – фах інженера-технолога деревообробника у Національному лісотехнічному університеті, каже так: "Саме любов до рідної волинської землі, її славних землеробів, батьків, надихає мене на поетичну творчість. Я живу в поезії. Вони, немов ріка, то тихоплинна і спокійна, а то, мов буйний вітер, в'ється над луками і полями.

Найголовніше в поезії – душа народу, який продовжує виборювати свою Незалежність.

В єдності – наша сила! Тож слава Україні!

Слава її Героям та народові!"

Важко додати щось до цих проникливих слів. Хіба одне: нині Павло Мельник з бойовими побратимами гідно виконує свій громадянський обов'язок, служачи у Збройних Силах України. Побажаємо ж їм міцного здоров'я, сили духу і перемоги над зухвалим московським агресором!

Микола Вельма. 

МОЯ УКРАЇНА

Червону калину з вербою заплівши в віночок,

Ще юна, а вже гордовито по світу іде

Моя Україна, де пісня звучить, як дзвіночок,

І гарні дівчата, яких ти не знайдеш ніде.

Моя Україна – це край з запашними хлібами,

Під небом блакитним стоять золотисті жита.

Моя Україна – це пісня щоночі від мами,

Допоки є мама – у нас є щасливі літа.

Моя Україна – це клекіт лелек біля хати,

Вишневі садочки, де ягід смачних аромат.

Моя Україна – це скарб, що всі хочуть

 забрати,

Або відірвати від неї якийсь ласий шмат.

Хай стелиться доля барвиста твоя

 рушниками,

Щороку даруй нам прекрасних ти  доньок 

й синів.

Щоб слава і воля твоя не погасла з віками,

Від Бога побільше лиш мирних і сонячних

 днів.

Червону калину з вербою заплівши в віночок,

Ще юна, а вже гордовито по світу іде

Моя Україна – планети прекрасний шматочок,

Такої країни у світі не знайдеш ніде!

СКАЖИ МЕНІ, МАМО!

– Скажи мені, мамо, – питає дитя,

– Коли вже повернеться тато?

Без нього в хатині немає життя,

І свято – вже зовсім не свято.

Матуся, узявши в обійми дитину,

Не знала, що навіть сказати.

– Твій тато далеко від нас, любий сину.

Пішов він на Схід воювати.

Прийшов до нас гість, щоб забрати до рук

Пшеничні поля і калину.

Поставив за лісом смертельний свій "бук"

І нищить усю Україну.

Щоб цього не сталось і ти бачив сон,

Твій тато там зараз воює,

У свій автомат заряджає патрон,

На ворога грізно полює.

Як тільки вполює усіх ворогів – 

До тебе татусь повернеться.

Йому напечемо смачних пирогів,

Води хай з джерельця нап'ється.

От тільки для цього з тобою разом

Потрібно щодня нам молитись,

Тоді і добро переможе над злом,

Й ніхто вже не буде сваритись.

Настане в нас мир і розквітне земля,

В саду соловей заспіває...

А зараз вже пізно. Час спати, маля.

Нехай тебе Бог вберігає... 

ЗУСТРІЧ

Ти зустрінеш мене на пероні,

Коли я повернуся з війни.

Постарілий у тридцять, та й скроні

Із відтінком уже сивини.

Ти зустрінеш мене на пероні,

А з тобою моїх два крила,

Мов троянди, маленькі дві доні –

У житті моїм два джерела.

Ти зустрінеш мене зі сльозами,

Поцілунком торкнешся щоки.

Лише Місяць і зорі над нами

Промайнуть, як проходять роки.

Запитаєш: «Ну як твоя рана,

Певно, довго ще буде боліти?».

Я скажу: «Коли поруч кохана,

Все на світі я зможу стерпіти».

Ти зустрінеш мене на пероні

Після тої страшної війни.

Тихо впаде сльозинка в долоні,

Бо не всі зможуть бачити сни.

В боротьбі, де немає ціни,

Гинуть хлопці, мов маки червоні.

Не потрібні для нас ордени – 

Дочекайтесь нас всіх на пероні…

ПАХНЕ ВЕСНОЮ

А за вікном так пахне вже весною,

Курличуть в небі перші журавлі,

Черговий рік ми боремось  з війною

На нашій рідній батьківській землі.

Є в цій війні криваві дуже дати,

Страшні «котли», поля, аеропорт,

Коли десятками в нас гинули солдати,

А їхні душі забирав останній борт...

Так хочеться про цю війну забути,

Щоб діти знали гарне слово «мир»,

З родинами частіше разом бути,

Впустити щастя в кожну із квартир.

Прошу я Бога, щоб зробив нам диво

І ми, нарешті, попрощалися з війною,

Щоб Україна зажила красиво,

Бо за вікном так пахне вже весною...

ХОЧУ ЖИТИ

Хочу жити в нормальній країні,

Де немає страшної війни,

Де щоночі маленькій дитині

Кольорові з'являються сни.

Хочу жити в такій я країні,

Де не чути ні куль, ні гармат,

Де, забувши окопи, в хатині

Міцно спить український солдат.

Хочу жити в чудовій країні,

Де волошки вплітають в косу,

І веселка щоранку в долині

Чисту й срібну збирає росу.

Хочу жити в прекрасній країні,

В чужині за якою сумую,

Хочу жити лише в Україні,

Бо люблю я її і ціную!

Павло Мельник.