Настав час прозріння!З початком широкомасштабної агресії московії проти України, яка розпочалася кривавим ранком 24 лютого ц. р., активізувалося релігійне життя в нашій країні.
Православна Церква України, її предстоятель Епіфаній рішуче засудили бандитський напад путінців на Українську державу, благословив наші Збройні Сили, загони територіальної оборони, волонтерів на священну визвольну боротьбу проти рашистської орди, наголосивши, що в умовах війни знищення ворога – обов'язок і честь кожної порядної людини.
Це тим більш важливо, що очільник РПЦ кіріл, в минулому – агент КДБ, фактично схвалив дії кремлівського карлика і закликав збройні сили московії до активної участі у так званій "спеціальній операції", знищення "нацистів" і "бандерівців", а фактично – всього українського народу.
А що ж у цей час відбувалося в лоні УПЦ, підпорядкованої московському патріархату? Митрополит Онуфрій, який є членом синоду цієї церкви, спромігся на "млявий" заклик росії про мир. При цьому Онуфрій чомусь "забув" звернутися до свого шефа кіріла, а безпосередньо адресував звернення президенту рф путіну. Ось що він написав: "Відстоюючи суверенітет та цілісність України, ми… просимо негайно припинити братовбивчу війну. Український і російський народи вийшли з Дніпровської купелі хрещення і війна між цими народами – це повторення Каїнового гріха, який по заздрості убив свого рідного брата".
Як зазначив нещодавно у своїй статті "Війна і церква: УПЦ (МП) й далі перебуває в полоні "руського мира"?" голова Великої ради Національного університету "Острозька академія", професор, Заслужений діяч науки і техніки України Петро Кралюк, "маємо тут (у зверненні – автор) і повторення байки про "братні" російський та український народи, і про спільну "Дніпровську купіль", яку так любить повторювати путінська пропаганда. І, звісно, нинішня війна "братовбивча"… В одній із своїх передвеликодніх проповідей предстоятель УПЦ (МП) озвучив таке: "…У цьому році Пасха у нас особлива, тому що Господь відвідав нас особливими випробуваннями і скорботами".
Звісно, що це за випробування й скорботи – він не уточнив. Можливо, для когось це війна. А для когось із вірних УПЦ (МП) – "гоніння" на їхню церкву, про які постійно говорять медіа цієї конфесії".
Бачимо, що сьогодні УПЦ (МП), точніше її керівництво, "просять" миру для України. Але чому тільки просять, а не вимагають, чому не засуджують дії путіна та його духовного наставника кіріла? Про мир потрібно було говорити ще з 90-их років минулого століття коли українці, здобувши омріяну століттями Незалежність, почали боротися і за свою незалежну Церкву.
Деякі прихильники московської церкви робили все для того, щоб ніякого миру не було в країні, щоб у сім'ях запанували розбрат і ворожнеча, щоб "розкольників", тобто вірних української Церкви, вважали ворогами Православ'я, негідними милості Божої тощо. Для них були зачинені двері у храми для проведення похоронних обрядів, вінчань, хрещень. На мою думку, за такі дії треба вийти на Софійську площу в Києві, зняти свої церковні регалії, ордени, якими щедро нагороджував путін, привселюдно покаятися перед українським народом за скоєні гріхи.
Останнім часом поширення набрали звернення віруючих УПЦ (МП) до свого керівництва, щоб воно наважилося порвати із РПЦ і піти шляхом автокефалії. Але з боку цього керівництва немає ніякої дієвої реакції, хоча з боку митрополита Онуфрія та його найближчого оточення чекати чогось іншого не варто. Як пише той же Петро Кралюк, "очільник УПЦ (МП), а також абсолютна більшість духовенства цієї церкви зайняла вичікувальну позицію. Вони сподіваються, що їм вдасться втриматися під час війни. А там життя покаже".
Окремі священнослужителі московського патріархату припинили згадувати ім'я Кіріла під час богослужінь, але продовжують чекати скликання помісного собору, на якому вирішити питання розриву з РПЦ і зміни канонічного статусу УПЦ (МП). Але є й такі сміливці, котрі, не чекаючи собору, порвали з російською церквою. Всього на Волині після надання Томосу такий крок зробили 98 парафій, після початку війни – 17 парафій. Зокрема, громада храму Святої Трійці зі Старого Мосира Ковельського деканату, вийшли зі складу УПЦ (МП). Є інші приклади.
І це дуже правильно, адже в Україні існує помісна канонічна ПЦУ. Ясно, що є багато непорозумінь між архієреями, між священниками, деякі з яких нагнітають пристрасті і ненависть до Православної Церкви України. Проте зараз є можливість відставити розбіжності в "сторону", виробити просту й прийнятну процедуру приєднання до ПЦУ. "Пропетляти", як це було в 2014-2015 р.р., УПЦ (МП) вже не вдасться. Як заявив релігієзнавець Віктор Єленський в інтерв'ю "Радіо Свобода", "московському патріархату місця в Україні після війни вже немає".
У цій статті я не заглиблювався в історію українського Православ'я, з приводу чого є багато цікавих і змістовних досліджень (наприклад, Галини Могильницької, Дмитра Корнелюка та інших). Я просто хочу сказати, звертаючись до священнослужителів УПЦ (МП): "Саморозпустіться! Це буде по-совісті і по-Божому! У нас є Православна церква України, визнана більшістю православних церков світу, у нас є Томос, наданий Константинопольсоким патріархом Варфоломієм. Настав час прозріти і перестати служити путіну і кірілу, а приєднатися до ПЦУ".
Цими словами я не розпалюю вогнища міжконфесійного розбрату в Україні у час війни. Я просто стверджую незаперечне: в незалежній державі має бути незалежна Церква!
Фелікс ПРАВОСЛАВНИЙ.
Залишити коментар