Духовність / Перше храмове свято українською мовою

Колись цей день (28 серпня) для жителів села Доротища був надзвичайно радісним. Храмове свято, або, як у нас в більшості називають, – Престольний празник. 

“Колись” – я маю на увазі до 2014 року. Кожен господар та господиня ретельно готувалися до цього дня. Ще б пак! Традиція такого свята полягала не тільки у відвідуванні урочистого Богослужіння в місцевому Успенському храмі, а й у тому, що до кожної домівки в селі приїздили гості. 

На празник з інших сіл, а то й міст їхали і рідні, і близькі родичі, куми, свати, колеги по роботі чи просто добре знайомі люди. Тож треба було неабияк підготуватись. Та для цього, в першу чергу, необхідно було "підігнати" сільськогосподарські роботи: звезти обмолочену солому, отаву чи навіть викопати картоплю (бо ж дітям скоро в школу), підорати стерню і таке інше.  

Треба було прибрати оселю та подвір'я, а то й оновити їх ремонтом чи іншим надбанням інтер'єру. На завершення, господиням слід було приготувати багато народних, але вишуканих страв, напекти празникових пирогів з маком. А чоловікам також треба було вжити певних "заходів", аби заздалегідь запарене в бідонах чи каструлях, перегнати до прозорого та  розлитого в банки міцного напою...  

Як правило останні штрихи приготування  до частування  припадали на останній передпразничний день та ніч. Бо ж завтра йшли і до церкви, і гостей потім пригощати.

 Атмосфера цього дня була неймовірною: святкові дзвони, радісні усмішки та привітання, багатолюддя, в будинку культури – концерт, столи гнуться від наїдків та напоїв, в різних кутках села лунають народні піснеспіви, які так і називають – застільні. У цих піснях можна було почути і про дівчину, яка в саду гуляла, квіти збирала, і про нещасливе кохання, про те, як цвіте терен та про зятя з тещею та соловейком на додачу...

Пізно ввечері село помаленьку затихало, лиш глухі децибели клубної дискотеки в нічній тиші сповіщали батькам, що празник для їхніх чад ще в самому розпалі.

І все ніби мало бути й надалі в такому ж ритмі сільського життя: робочі будні, святкові дні. Хтось одружується, хтось справляє родини-хрестини, виряджанку в армію чи зустріч після неї, хтось потихеньку, нажившись, йде в світ інший. 

Та прийшов "руський мір" який ось уже понад дев'ять років тероризує все українське та забирає не тільки наш спокій, а й життя. Тому святкове Богослужіння в нашому храмі проходило не тільки з тривогою, а й часом зі сльозами на очах. Біда приходить у всі куточки нашої країни. Ось і в нашого старшого декана  протоієрея Івана Бониса загинув рідний брат на війні. Щирі йому співчуття, а Воїну Юрію та всім, хто віддав життя за Незалежність України, – Царство Небесне та вічна пам'ять!

Та водночас  молитвою звертались до Всевишнього і надіємось на те,  що зло обов'язково буде переможене і матінка Божа покриє і наше військо,  і всю українську землю своїм Святим омофором. 

До речі, вперше Богослужіння на Храмове свято в нашій церкві відбулось на рідній мові і востаннє Престольний празник ми відзначали 28 серпня. Наступного року, дасть Бог, це буде вже 15 серпня – переходимо на новий церковний календар.

Від редакції: свої нотатки Андрій Українець оприлюднив в мережі Фейсбук. Вони настільки мальовничо й колоритно написані, що ми не могли оминути їх увагою, а тому вирішили передрукувати їх і в нашій газеті. Нехай більше людей знає про   храмове свято в Доротищі, під час відзначення якого Богослужіння вперше відбулося рідною укрїнською мовою.

До речі, як сповіщає ФБ, 1 вересня у пана Андрія був день народження. Отож, користуючись нагодою, щиросердно вітаємо з пам’ятною подією у його житті, бажаємо успіхів у праці, а також в літературно-журналістській творчості, де він демонструє неабияку вправність і майстерність!

Многих і благих Вам літ!