Я дарую тобі...Я дарую тобі золотий листопад,
Горобину в червонім намисті
І пронизаний вітром наш сад
Із захованим яблуком в листі.
Я дарую тобі журавлині ключі,
Вони вирію даль відмикають.
Безкінечні дощі, що шепочуть вночі,
Хай про мене тобі нагадають.
Я дарую тобі павутину тонку –
Дивний спогад про «бабине літо».
І вечірніх багать насолоду п'янку,
Що в садах буде довго диміти.
Ще з волинських озер диких лебедів крик,
Що збираються в путь вже останню.
Я дарую тобі своє серце навік,
Переповнене ніжним коханням.
День тихо гас, наче згарок свічі в вівтарі.
Клен пломенів при капличці на дальній горі.
В лузі за річкою коні повільно брели.
Тіні вечірні на стомлену землю лягли.
Книга життя перегорнута майже в руці.
Осінь…
І старість…
І терпка сльоза на щоці.
Олена МОКРОУСОВА.
м. Ковель.
Сполошилась тривожно зоря на світанку,
Бо згадала, що ніч непомітно пройшла.
Простояла з коханим до самого ранку,
Місяць-красень шептав їй на вушко слова:
– Почекай, зоре ясна, не йди в темінь чорну,
Не лишай мене тут наодинці в гаю.
Дай заглянути ще раз в твої ясні очі
І сказати тихенько: "Тебе я люблю…".
Я залишу тебе в своїм серці назавжди,
Бо навіки твій погляд мене полонив.
І ніколи про нас не скажу я нікому —
Буде свідком лиш ніч, що тебе я любив!
Сонце зайнялось полум'ям багряним,
На червоний захід осінь вже лягла.
Та наперекір всім людям (хай позаздрять трішки)
Сукню білосніжну вишня одягла.
Стала край дороги, цвітом забіліла,
Хоч давно на скронях вже сивіє дим.
Журавлями роки в вирій відлітають,
Стеляться під ноги листячком рудим.
Дуб побачив вишню, що біліла цвітом,
Хоч і сам вже сивий, сивина — краса.
Але закохався він одразу в неї,
Хоч біліє снігом сивая коса.
…Дуб прийде з сватами свататись до мене,
Яблуні й черешні підуть у дружки.
У житті своєму я зустріла долю —
Осінь тче для мене шлюбні рушники.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
смт Люблинець.
Залишити коментар