Моя УкраїнаМоя Україна – це світло в віконці.
Омита дощами, зігрітая Сонцем.
Врожаї рясні, земля плодовита,
Лісами, лугами, полями укрита.
Живуть споконвіку тут люди веселі,
Закохані в землю, будують оселі.
Співають пісні, рушники вишивають,
Дорогу до щастя собі прокладають.
Планета заселена густо людьми…
Та де б ви не їхали, де б не були,
Такої немає, як наша країна –
Багата і щедра моя Україна!
Лілія МИР.
м. Полтава.
Чия пісня лунає над світом
Чистотою веселкового слова?
Прислухаюсь до звуків чарівних:
Так це ж нашая рідная мова!
Слова лагідні, добрі, ласкаві,
Мелодійні, як спів солов'я.
В них – родина від роду й до роду,
Україна і доля моя.
В них – розквітла калина у лузі,
В них – Таврійські степи і Карпати,
Острів Хортиця, Київ, Славутич.
Так і хочеться всіх обійняти!
Рідна мова – це мамині очі,
Рідна мова – це неба блакить.
Це Шевченкові речі пророчі,
Сміх дітей, щастя радісна мить.
Нам дарована з неба Всевишнім,
Щоб з колиски навчала нас мати.
Я не зраджу тебе, рідна мово,
Не дозволю тебе плюндрувати!
Розалія БОДНАРЧУК.
м. Калуш.
Читаю псалми мудрого Давида.
Як же давно вони писались!
А ми, шановні, з вами,
Як були, такі й зостались.
А, може, й гірші? Опустились.
"Б'ємося" й "ріжемось" на смерть.
І досі так і не "наїлись",
Хоч гаманці заповнені ущерть.
Підступно за колегами шпигуєм,
Докорів совісті не чуєм,
Залазим в душу із ногами,
А потім в неї крадькома плюєм.
Третина люду голодає,
Третина хворими вмирає.
Та решті все це – "трин-трава",
Аби своя трималась голова.
Ну що ж, мій рідний люде: не журись!
Може, покращає колись…
Яків ЛАВРЕНКО.
м. Ковель.
Подобатися – тільки лиш цього
У світа швидкоплинного прошу.
У тиші снів милуюся добою,
Чим можу і ким можу – дорожу.
Зірниці погляд намагаюся вловити,
Що зігріває у ранковій млі.
Вогонь любові буде вічно пломеніти
З надією і вірою в житті.
Бажанням переймаються тривоги:
Щоб не спізнитися чи осторонь пройти.
Розплавити й розправити дороги
З крижинок й лабіринтів суєти.
Добре так стрінути днем розмаїття
Незгасну досвітню зорю.
Уподобати в зачатках суцвіття
Нестримну одвічну красу.
Радість осінню в калиновім сяйві
Душею весни перейми.
Свічі засніжені – у тихій печалі –
Вітрами жаги розпали.
Іван ЯРОШИК.
м. Ковель.
Любов зродилася неждано
Із шумом сосен в вишині.
Я чула голос твій, коханий,
У пісочненській тишині.
Тебе забути я не можу,
Хоч ти приїхати не зміг…
Наш новий дім, сімейне ложе,
Свою любов ти не зберіг.
Ті сосни довго пам'ятали
Слова не сказані твої.
І хоч твоєю я не стала –
Твоєю буду уві сні.
Ольга ОКСЕНЮК.
м. Ковель.
Залишити коментар