Храм відзначає ювілейДуше моя! Прослав величність Бога!
Нехай живе Господній дух повік,
Нехай звеселя людей у храм дорога,
Безмежним буде хай її потік.
(Псалом 1.03 від Давида).
6 травня у день Георгія (Юрія) Побідоносця минає 230 років нашому Свято-Георгіївському храму. Споруда, яка простояла стільки часу, є окрасою селища. Вже зайшовши на церковне подвір'я, відчуваєш: ти у святині. А завітавши всередину, бачиш тут світ радості, утіхи й любові.
Одному Богу відомо, скільки людської праці і терпіння вкладено у те, щоб так ошатно виглядала наша церква.
Голоби мають давню історію. У письмових джерелах селище вперше згадується у ХVІ ст. Воно належало до королівських володінь і знаходилось у віданні Луцького замку, в описі якого від 1545 року сказано, що на облаштування замкового мосту дерево возять з Мельницької волості.
У різні історичні періоди "власниками" тодішнього села були Тихон Козинський, князь Андрій Сангушко-Кошерський, родина Фірлеть. У ХVІІІ ст. Голоби належали дворянам Єрузальським. Але власники приходили і – відходили, а чогось такого пам'ятного після себе вони не залишали і не сприяли розвитку села.
Але уже в кінці ХVІІІ ст. Голоби стали вотчиною дворянської родини Вільгів. Саме один із них, Людвік Вільге, воєвода Черняхівський, побудував у 1783 році нині діючу Георгіївську церкву. Будівля була вдало розміщена в географічному та адміністративному центрі села, в тій частині, де сходяться всі три вулиці (на той час).
Ішли роки, складались у століття. Змінювалися політичні режими, точилися жорстокі війни, руйнувались церкви.
Але голобська церква вистояла. Ніколи не зачинялися й двері, не заростала стежина до Бога. Її торували наші предки. І у кожний період земного життя, яким би воно не було, церква завжди знаходилась поруч. Вона молилася, коли гриміли війни, страждала за воїнів, аби вони перемогли, омивалась слізьми від різних принижень, раділа і торжествувала за прихожан, за їх перемоги та досягнення.
Як відомо, храм входить до Державного реєстру національного культурного надбання. Споруда його – перехідного типу від бароко до класицизму з традиційною дерев'яною дзвіницею у формі народної архітектури Волині. Біля церкви знаходиться дзвіниця.
У письмових джерелах збереглися відомості про інтер'єр і перебудову Свято-Георгіївського храму. Священик Микола Теодорович в "Історико-статистичному описі церков і парафій Волинської єпархії Ковельського повіту" зазначає, що в 1835 р., тобто через 50 літ після спорудження храму, в ньому був облаштований новий іконостас. Автор – живописець Ігній Квятковський (на жаль, цей іконостас не зберігся). І вже в 1841 р. Ігнієм Квятковським був відремонтований кіот, який є й досі.
М. Теодорович подає також основні параметри храму та багато інших відомостей. Цікаво, що в дзвіниці було 9 дзвонів, найбільший – вагою 12 пудів, датований 1787 роком з фамільним гербом роду Вільгів, фундаторів голобського храму.
Серед унікальних пам'яток сакрального мистецтва, які належали церкві і дійшли до нашого часу, – храмова ікона "Святого Георгія" ХVІ ст., яка нині перебуває в музеї волинської ікони в Луцьку. Правоподібно, ікона могла бути створена в Ковельському малярському осередку. Образ Святого Георгія є одним з найбільш давніх в Україні і підтверджує значення Ковеля як центру малярства на Волині у вказаному періоді.
Цікаво те, що в 1898 р. наша парафія мала 1335 прихожан. Метричні церковні книги збереглися з 1803 р., сповіді – з 1869 р., шлюбні записи – з 1825 р.
З особливою теплотою і повагою старожили селища згадують духовних пастирів: о. Бориса Саковського, о. Миколая Сльозка, о. Миколу Літвіновича, які несли службу у храмі в минулі часи. Першими ж священиками при церкві були о. Георгій Залевський, о. Іоан Залевський, о. Павло Антонович, о. Павло Островський.
Нині голобчани з вдячністю згадують о. Анатолія Мельника, який дуже багато зробив для храму. Саме він почав реставрацію ікон, великі відновлювальні роботи в
середині і зовні церкви. Побудовано будинок для священика, перекрито дзвіницю новим гонтом, територія для зручності заново огороджена.
Саме тоді відбулася пам'ятна подія для всіх прихожан. В той час, коли в храмі перебувала ікона Погіньківської Божої Матері, сюди принесли хресним ходом ікону Почаївської Божої Матері. Цілу ніч дві благодатні ікони перебували в храмі, і служилася Всеношна.
Добрий слід залишив о. Іоан Торак, коли на кошти прихожан було проведено ремонт куполів, обладнано опалення, викладено плиткою церковний двір.
Відродилися хори. Коли вони співають на богослужінні, то, здається, душа кожного в храмі підноситься до ангельських висот.
Богом посланий нині до нас отець Ніфонт – духовний і вмілий наставник, мудрий керівник, хороший організатор, щирий вчитель, який силою молитви і мудрості веде до Бога, вселяє віру.
А люди? А люди ідуть до своєї історичної святині слухати Боже слово, каятись, сповідатись, молитися за щастя і добробут Голоб.
Бо в Святому Писанні від Луки сказано: "Мій дім – Дім молитви".
Валентина СІЧКАР.
смт Голоби.
Фото з архіву храму.
Залишити коментар